Іслам – найстародавніша релігія (Частина 4)

З ім’ям Аллага, Милостивого, Милосердного. Хвала Аллагу, Господу світів. Мир та благословення Його посланцю Мухаммаду і всім, хто тримається Істини. За кожним з дванадцяти єврейських племен, які населяли Палестину, були закріплені певні земельні території. Непереборні розбіжності між євреями-мусульманами з одного боку та євреями, схильними до язичництва та безбожжя, з іншого призвели до розколу в єврейському народі та розділенні його на дві окремі держави. Коли розбіжності серед євреїв досягли свого апогею, ті з них, які не бажали слідувати закону Аллага, відділилися від законного правителя та заснували свою язичницьку державу Ізраїль, в якій Іслам вже не мав панівної ролі, а закони вигадувалися самим правителем. До складу язичницького Ізраїлю увійшли майже всі єврейські племена, окрім коліна Іудиного, і крім окремих представників з числа  одинадцяти єврейських племен-відступників, які не бажали ставати язичниками та зраджувати релігію Аллага. Євреї-мусульмани залишились відданими пророкам та законному шаріатському правителю. Вони згуртувалися навколо коліна Іуди, яке в більшості своїй залишалось відданим Ісламу та божественному закону. Це був час важкого випробування для віруючих, час смути та розділення. Відтоді євреїв представляли дві держави: язичницький Ізраїль зі столицею в Сихемі та ісламська держава Іудея зі столицею в священному місті Єрусалим. Мусульмани з інших єврейських племен підтримали клан іудеїв, хтось з них переселився в ісламську Іудею, а хтось залишився жити на своїй батьківщині в Ізраїлі, сповідуючи Іслам, але проживаючи серед багатобожників свого племені. Неможна сказати, що євреї Ізраїлю абсолютно втратили зв’язок з Ісламом, вони продовжували зберігати зовнішні ознаки цієї релігії, які вже встигли стати частиною їхньої традиції, культури та проявом народної самобутності. Вони шанували Таурат (Тору) як Священне Писання, читали його по святах і на зібраннях, однак не вважали за потрібне керуватися ним в житті і не сприймали серйозно його закони. Як ми вже сказали, в Ізраїлі жили й ті, хто ще лишався відданими Аллагу. Вони закликали людей свого племені повернутися до Ісламу і стати на праведний шлях, за що зазнавали гонінь з боку правителів та неосвіченої частини євреїв. До мешканців язичницького Ізраїлю продовжували приходити посланці Аллага, щоб підтримати віруючих та напоумити віровідступників. Однак пророки, так само як і ніші мусульмани, не відчували себе в безпеці від агресії бунтівного народу, нацькованого дияволом. Ізраїльтяни били пророків та проганяли їх зі своїх земель, а деяких вони мучили та вбивали. Державою Іудея керували мусульмани, вони дотримувалися законів Бога і жили згідно Таурату. Аль-Кудс (Єрусалим), що знаходився в Іудеї, став столицею покірних Аллагу євреїв, незалежно від того, чи проживали вони в самій Іудеї, в Ізраїлі чи ще десь за межами обох держав. Територія Іудеї перетворилася з вотчини іудейського клану в спільний дім для всіх євреїв-мусульман, до якого б з дванадцяти кланів вони не належали. З милості Аллага, святиня мусульман аль-Акса знаходилася в столиці Іудеї, і мусульмани часто приходили відвідати цей храм, і шанували його, як вони це роблять і дотепер. Поступово слово «іудей» стало асоціюватися зі словом «мусульманин», а згодом «іудейство» стало практично синонімом «Ісламу». Однак казати про появу нової релігії було ще зарано, з’явилася лише нова назва, яка поширювалася серед людей, сутність лишалася ж та сама. В той час під словом «іудей» люди могли мати на увазі як мусульман, так і просто жителів Іудеї, що було майже тотожно.  Часто іудеями називали просто покірних Аллагу та релігійних євреїв, незалежно від реальної кланової приналежності. Різниця була в тому, що назва «Іслам» (Покірність) було дана цій релігії самим Аллагом і вказувала на справжній сенс  та істинний зміст цієї віри, а назва «іудейство» було дане людьми через те, що Іслам був характерною особливістю коліна Іуди та жителів Іудеї. Але як би люди того часу не називали мусульман, їхня релігія не мала ніякого стосунку до сучасного іудаїзму. Євреї Ізраїлю, загубивши свою віру, швидко розчинилися серед інших народів, стали слабкими і майже нічим не відрізнялися від інших безбожників. Мусульмани, які жили в Ізраїлі, були слабшими в Ісламі та знаннях, ніж їхні брати, що проживали у вільній Іудеї. В Ізраїлі майже не було вчених, які б добре знали закони Ісламу, не було контролю за збереженням ісламського віровчення, а пророків та проповідників або страчували, або проганяли. Відсутність достатніх знань та тиск з боку язичницького уряду сприяли появі течій та сект, які прилічували себе до Ісламу. Спочатку хибні погляди цих груп були ледь помітні, а згодом вони настільки розрослися,  що від Ісламу в них не залишилося й сліду. Коли люди відходять від Книги Аллага, вчення пророків та збиваються з прямого шляху, морок омани огортає їх, засліплюючи очі, все далі й далі відводячи від Істини. Аллаг Всевишній сказав: «За порушення завіту свого, за невір’я їхнє у знамення Аллага та за їхнє вбивство пророків без права на те, за їхні слова: «Закриті  серця наші!» - але ж це Аллаг запечатав їх за невір’я їхнє, і слабка віра їхня». (Коран 4:155) Ізраїль, який порушив завіт з Богом та був послаблений своїми гріхами, не зміг зберегти свою державність. Як покарання за їхні злочини Аллаг наслав на них супротивника – могутнього царя, який зруйнував їхню країну, а їх самих зробив своїми рабами. Вони відмовилися бути рабами Милостивого Аллага і почали вклонятися чужим богам, і у відповідь Всевишній дав їм відчути, на що вони проміняли милість свого Господа. Таким чином, останньою твердинею єврейського народу та мусульман залишилась Іудея. Ситуація в Іудеї була набагато кращою, проте проблеми були і тут, адже Аллаг випробовує віруючих, і вони самі несуть відповідальність за свої вчинки. Кожній людині судилося пройти свою частину випробування, незалежно від того, чи живе вона за часів сили та могутності Ісламу або за часів його занепаду та слабкості. Аллаг не змінює становище людей на землі до тих пір, доки вони самі не змінять себе. Всевишній Аллаг сказав: «Чи ж ви гадали, що увійдете до раю, не зазнавши того, що траплялося із вашими попередниками? Бідність, хвороби та різні хвилювання вражали їх так, що посланець і ті, які увірували разом із ним, говорили: «Коли прийде допомога від Аллага?» (Коран 2:214) З плином часу, коли змінилося багато поколінь, серед мусульман Іудеї почала формуватися каста духовенства. Люди почали проявляти надмірність в шануванні праведників та вчених. Особистості рабинів набули сакральності, їх почали звеличувати понад міру. Користуючись повагою та довірою народу, вони намагалися ще більше укорінити в розумах людей важливість та значимість духовенства. Звісно, це призводило до конфлікту між офіційним духовенством та пророками. Божі посланці закликали людей до покірності Аллагу, до дотримання Таурату в усій повноті, до неухильного виконання простих та зрозумілих законів цієї Книги. Пророки пояснювали людям, що мусульмани повинні керуватися лише Тауратом, відкинути нововведення та суворо дотримуватися Єдинобожжя. Також вони застерігали людей від відходу в глибоку обрядовість та буквоїдство, спонукали до високої моральності, чистої моралі та доброчесності, про що так багато мовиться в Таураті. Духовенство не було зацікавлене в подібних проявах щирої віри, їх більше влаштовував обрядовий бік релігії, до того ж саме в їхньому розуміння та в їхньому трактуванні. Єврейським жерцям не хотілося міняти традиційні уклади, оскільки вони боялися, що якщо люди будуть брати свої знання з Таурату та від пророків, а не від рабинів, то впаде авторитет духовенства в очах народу. Вони боялися, що втратять сфери впливу, боялися, що це зачепить їхні економічні інтереси, послабить їхню владу, боялися втратити повагу та підтримку правителів. Вони боялися всього, окрім Господа світів! Первосвящеників та рабинів не влаштовувала активність та некерованість пророків. Продажне духовенство часто ставало предметом пророчих викривань та критики. Інститути святенництва почали переходити всі розумні межі, значимість духовенства почала багатократно перебільшуватися. Багато священників були хапкі на руку і користувалися своїм становищем з метою збільшення власного статку. Аллаг сказав: «О ви, які увірували! Воістину, багато хто з  рабинів та ченців неправедно пожирає майно людей і збиває їх зі шляху Аллага. А щодо тих, які накопичують золото й срібло та не жертвують його на шляху Аллага, то сповісти їм добру звістку про болісну кару!» (Коран 9:34) Пророки Аллага заважали духовенству спокійно дурити людей під прикриттям Ісламу, і це ставило їх в опозицію до пророків. Можливо, вони виправдовували свої вчинки, можливо, вони вигадували собі виправдання, припускаючи, що мета виправдовує засоби, але той, хто не кориться Аллагу та його посланцям, виходить з покірності своєму Господу та стає невірним, в той час як сам він може цього не помічати. Мешканці Іудеї почали забувати про долю Ізраїлю, який нещодавно був покараний за свої гріхи та знищений іноземцями. Багато євреїв захопилися мирським життям і були схильні слідувати за продажними жерцями. Священики при бажанні могли дозволити заборонене, заборонити дозволене, вони вже навчилися різним хитрощам, як обходити закони Таурату, припускаючи, що Аллаг не знає про те, що у них в серцях. Питання релігійних заборон та постанов можна було вирішити через духовенство, даючи їм хабарі, використовуючи зв’язки та здійснюючи на них політичний тиск. Євреї (особливо їхні правителі), які встигли морально розкластися, більше симпатизували рабинам, тому що з ними завжди можна було домовитись. Духовенство стало спокусою для слабкодухого народу, а народ, який закрив очі на злочини священиків, став спокусою для самого духовенства, і тому всі вони зазнають однакової кари від Аллага. Євреї возвели своїх богословів та рабинів в ранг Бога, надаючи їм право міняти закони Аллага, дозволяти заборонене та забороняти дозволене. Таким чином вони робили багатобожжя, підкорилися людям та не послухались Господа. Аллаг Всевишній сказав: «Вони беруть собі за Господа, крім Аллага, своїх рабинів, ченців та Месію, сина Мар’ям. Але ж їм наказували поклонятися Єдиному Богу! Немає бога, кірм Нього» Пречистий Він від того, що додають йому»!» (Коран 9:31) Пророки мали іншу позицію, вони були принципіальні у питаннях Ісламу, непохитні, непідкупні. Ні родинні, ні будь-які ніші зв’язки не могли подіяти на їхнє рішення, а залякування були абсолютно неефективні проти них, тому що для будь-якого пророка смерть була бажанішою, ніж відступ від найменшого із законів Аллага. Сила їхньої віри була настільки великою, що ніякі спокуси та випробування не могли відвести їх від виконання своєї місії. І навіть після смерті пророків, їхні слова продовжували жити серед людей, заспокоюючи серця віруючих та викликаючи гнів поплічників сатани. Протистояння між лицемірним духовенством та пророками Аллага стало точкою відліку в зародженні сучасного іудаїзму як окремої релігії. Від початку «іудейство» позначало лише приналежність до одного з колін Ісраїлових, потім ця назва закріпилися за всіма євреями, що жили в Іудеї, яка раніше було родовим князівством коліна Іуди. Згодом іудеями почали називати всіх мусульман, але потім, коли більша частина євреїв відмовилися від підкорення пророкам, в їхньому колі під керівництвом священників почала утворюватися нова релігія, яку сьогодні ми знаємо під назвою Іудаїзм. Ця релігія по-суті є сектою, яка відгалузилася від істинного Ісламу, частково зберігаючи форму, але змінивши зміст. З цього моменту почав формуватися феноменальний склад розуму іудеїв: вони могли чути істину тисячу разів на день, але при цьому відкидати її і слідувати своїм традиціям та звичаям. Вони могли бачити великі знамення Аллага, але серця їхні лишалися непохитні як каміння. Вони могли бути переконані в істинності пророцтв та одкровень, але при цьому продовжували їх відкидати. Аллаг сказав: «Потім серця ваші зробилися жорстокими й стали як камінь або й твердіше! Але є скелі, з яких течуть струмки. А ще такі, що розколюються й виходить із них вода. А є й такі, що падають від страху перед Аллагом! І Аллаг не забуває того, що робите ви! Невже ви сподіваєтесь, що вони повірять вам? Дехто з них чув слова Аллага, а потім, зрозумівши, спотворював їх. І вони знали це!» (Коран 2:74-75) Іудеї могли суворо дотримуватися дрібних приписів, вигаданих рабинами, але заразом залишатися абсолютно глухими до слів посланців Аллага. Результатом такої поведінки євреїв Іудеї стало те, що вони ненабагато пережили своїх родичів-ізраїльтян. Не минуло і ста років після падіння держави Ізраїль, як кара божа спіткала і мешканців Іудеї. Перський цар Бахтанассар (Навохуданосор) вторгся в Іудею, вбив тисячі євреїв, не жаліючи ні грішників, ні праведників, ні старців, ні жінок. Воїни Бахтанассара вбили десятки тисяч євреїв, вщент розорили Іудею, знищили вчених та священиків, безперешкодно ходили єврейськими містами, вбиваючи та беручи в полон усіх підряд. Нашестя персів стало колективною карою для всіх євреїв, як праведних, так і для непокірливих. Аллаг наказав мусульманам доносити свою релігію до інших людей, наставляти грішників, спонукати до доброго, забороняти погане і закликати до Істини, і якщо мусульмани не виконують покладених на них зобов’язань, то несуть відповідальність за гріхи, які робилися за їхньої мовчазної згоди. Події, які трапилися з мусульманами Іудеї, є вічним нагадуванням для нас, засторогою для тих, хто бажає обмежитися особистою праведністю, закриваючи очі на гріхи, що робляться поряд з ним. Бахтанассар не залишив в Палестині й сліду від євреїв, знищуючи будь-які прояви Ісламу на цій землі. Велика скорбота охопила мусульман, була знищена мечеть аль-Акса (відома як Храм Соломона), були страчені всі знавці Таурату та спалені свитки священного Писання. Багато євреїв було вбито або забрано у рабство. Зруйнування храму, знищення Іудеї та взяття у полон всього народу було першим з двох покарань, призначених євреям, за їхню гордовитість та відхід від прямого шляху. Наступні сімдесят років їм судилося провести в рабстві у язичників, подібно до того, як за часів Муси (Мойсея) вони знаходились в рабстві у єгиптян. Аллаг Всевишній сказав: «Ми встановили синам Ісраїла в Писанні: «Ви двічі будете поширювати безчестя на Землі й сповнитеся великої гордині! І коли настав перший раз, то Ми відіслали проти вас Наших рабів, наділених великою силою! Вони пройшли всіма землями, й здійснилися обіцянка!» (Коран 17:4-5) За час полону та приниження їм судилося обдумати глибину свого гріха, очистити себе від гордині, повернутися на шлях Ісламу. Вони мали зрозуміти, що ні національність, ні їхні традиції, ні навіть той факт, що Аллаг облагодіяв їх великою кількістю пророків, не дає їм переваг над іншими людьми. Лише відданість Богу відрізняла їх від інших народів і вивищувала над рештою. Аллаг показав їм, що ніякі матеріальні цінності не мають для Нього значення, і навіть Священна мечеть Аль-Акса була лише милістю для мусульман, але не предметом гордості для євреїв або символом того, що вони обрані Богом. Аллаг любить покірність в серцях, словах та справах віруючих, і мечеті зводяться саме для виявлення цієї покірності. Але коли люди припиняють бути покірними Аллагу, вони власноруч руйнують свої храми. Воістину, мечеті Аллага живі лише тоді, коли в них щиро згадують Ім’я Всевишнього, коли серця рабів коряться Йому з любов’ю, страхом та надією. Всевишній Аллаг сказав: «Не годиться багатобожникам прислужувати в місцях поклоніння Аллагу, адже вони самі свідчать про своє невір’я. Марні їхні вчинки й будуть вони у вогні довіку! У місцях поклоніння Аллагу прислужують ті, які увірували в Аллага й в Останній День, звершують молитву, дають закят й не бояться нікого, крім Аллага! Можливо, саме вони йдуть прямим шляхом!» (Коран 9:17-18) Далі буде… Підготовлено редакцією сайту «Чому Іслам?» — www.whyislam.ru Український переклад підготовлено редакцією сайту www.lifeislam.org