Іслам – найстародавніша релігія (Частина 2)

Хвала Аллагу Господу світів. Мир та благословення Його посланцю Мухаммаду і всім, хто тримається Істини. Після того, як Аллаг згубив у потопі грішний народ, на землі залишилися лише мусульмани, на чолі з божим пророком Нухом (Ноєм). Людство повернулося до того стану, в якому було за Адама. Мешканці Землі знову повернулися в лоно Єдинобожжя, природного для всіх творінь Бога. Але історія має властивість рухатися по колу, і щойно люди забувають помилки своїх батьків та дідів, вони одразу ж їх повторюють. Щоразу, коли якийсь народ сходив з прямого шляху, Аллаг направляв до них пророка, щоб нагадати їм забуте, дати закони, які б регулювали їхнє життя, та пояснити їм, що повинна робити людина, і у що вона повинна вірити, щоб заслужити Рай та задоволення Аллага. Тут варто згадати, що Іслам, як комплексна та всебічна релігія, завжди мав дві складові:

• Перша складова – це все те, у що повинен вірити і в чому має бути переконаний мусульманин. Ми називаємо це Акидою.
• Друга складова – це закони, які є кодексом життя мусульманина. Це ми називаємо Шаріатом.

Щодо переконань та віри, то вони завжди були незмінні. Всі пророки вчили одній і тій же вірі: що Аллаг – Творець світу, що Він має певні якості, і що лише Він Один гідний поклоніння. Питання віри не зазнають змін, тому що Аллаг володіє цілковитою та абсолютною досконалістю, це значить, що знання про нього не можуть змінюватися. Щодо законоположень Ісламу та Шаріату, то вони могли змінюватися Аллагом задля користі людей. Всевишній давав своїм посланцям ті закони, які були доречні для даного народу в даний час. Люди змінювалися,змінювалося і суспільство, населення Землі зростало, і люди постійно стикалися з новими проблемами. Сатана також не спав, він вигадував більш нові види спокус, до яких люди часто були не готові. Сини Адама не могли самостійно убезпечити себе від підступів диявола. Щоб врятувати людей від капостей Ібліса, Аллаг встановлював і знімав ті чи інші обмеження, робив обов’язковими та відміняв ті чи інші закони. Все це було, в першу чергу, в інтересах самих людей і приносило їм велику користь. Адже немає нікого мудрішого за Аллага і нікого, хто знав би про потреби людей краще за їхнього Творця. Також заміна деяких законів виявляла істину Віру та покірність Богу. Внаслідок зміни законів відбувалося розпізнавання, виявлялися лицеміри, які вдавано сповідували Іслам, але приховували отрути невіри в своїх серцях. Людина важко відмовляється від того, в чому вона була вихована та від народних звичаїв, навіть якщо ці звичаї обтяжні. Наприклад, коли Аллаг повідомляв єврейському народу про якийсь новий закон або навпаки, про відміну попереднього закону, то лицемірів це дуже непокоїло. Лицеміри мали лише зовнішні ознаки Ісламу, в серцях вони залишалися невірними. Небесні закони, які дійшли до них через батьків та дідів цікавили їх не стільки, як веління Аллага, яким треба було беззаперечно коритися, а переважно як народні звичаї та традиції пращурів. Божественні веління сприймалися ними як частина народного фольклору, традиції та культурної спадщини, що вказували на національну самобутність. Тому покірність Богу їх не цікавила, а з авторитетом пророків вони не рахувалися. Нові закони Аллага вони називали нововведеннями та вигадками проповідників, а відміну колишніх законів називали гріхом та богохульством. Лицеміри чинили так, щоб приховати своє небажання коритися Аллагу, але при цьому зберегти імідж набожних людей. Воістину, вони були подібні вовкам у овечій шкурі, слова їхні були солодші за мед, а серця чорніші сажі. Для справжніх щирих та покірних Аллагу мусульман не так важливо було мати форму законів та їхню незмінність, найголовнішим для них було безпосереднє підкорення Аллагу, виконання Його божественних наказів та підкорення посланцям Аллага. Це і є – Іслам, це і є – істинна покірність Богу. Так сталося з лицемірами за життя нашого пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага), коли Аллаг змінив напрямок, в якому повинні молитися мусульмани (Киблу). Спочатку мусульмани орієнтувалися в молитві на Єрусалим, але згодом з веління Бога киблой для тих, хто молиться, була обрана Мекка. Всевишній сказав: «Нерозумні люди скажуть: «Що відвернуло їх від кибли, до якої поверталися вони? Аллагу належить схід і захід, і веде Він до шляху прямого того, кого побажає! Так Ми спрямували вашу громаду на середній шлях, щоб ви були свідками для людей, а Посланець щоб був свідком для вас. Попередню киблу Ми зробили лише для того, щоб дізнатися, хто піде за Посланцем, а хто відвернеться від нього. Це було важкою справою, окрім як для тих, кого Аллаг повів шляхом прямим. Аллаг ніколи не зробить марною віру вашу, адже Аллаг Лагідний та Милосердний до людей!» (Коран 2:142-143) Іншими словами, Господь випробував віруючих, відділив зерна від полови та відрізнив віруючих від невіруючих. З плином часу людство поринуло у морок хибних поглядів. Нащадки Нуха та його сподвижників забули релігію своїх батьків, і знову відійшли від Ісламу. Вони почали вклонятися статуям та іконам, уповати на талісмани та обереги, встановлювати в своїх домівках та капищах фігурки божків, які, на думку цих заблудних людей, приносили їм удачу та оберігали від бід та злих духів. Щоб повернути людей до Істини, Всемилостивий Аллаг направив своїх посланців до всіх народів, з доброю звісткою та суворим попередженням. Пророки закликали людей до Ісламу та підкоренню Аллагу, приносячи благу звістку про Рай тим, хто підкорився, і погрожуючи пекельним покаранням , яке чекає непокірних та грішників. Як ми вже знали, першим посланцем Аллага після Адама був Нух. Наступним видатним пророком Ісламу став Ібрагім (мир йому), якого в християнстві називають Авраам. Ібрагім, заради того, щоб сповідувати Єдинобожжя, залишив свій народ, який потонув у язичництві. Він залишив батьківщину своїх батьків, випасав овець та жив в кочовищі. Не дивлячись на те, що Ібрагім не займав високого становища у суспільстві, Аллаг полюбив його так, що звеличив його ім’я та зробив його одвічним символом Єдинобожжя та Ісламу. Всевишній зробив так, що заклик Ібрагіма дійшов до правителів та царів його часу, а також до всіх людей, що жили в ту епоху. Заклик Ібрагіма пройшов крізь століття і досяг найвіддаленіших куточків Землі. Всевишній наказав йому побудувати два з трьох найвеличніших храмів Ісламу в історії людства. Перший дім для поклоніння Богу Ібрагім спорудив в Аравії, це була Священна Кааба в місті Мекка. Друга мечеть була побудована Ібрагімом через 40 років після будівництва Кааби в місті аль-Кудс (араб. Святиня), яке відоме нам під назвою Єрусалим (араб. Той, що бачить світ). Останній з трьох найвеличніших храмів Ісламу спорудив не Ібрагім, проте це зробив найвидатніший з його нащадків і останній пророк Аллага, Мухаммад ібн Абдулла (мир йому та благословення Аллага). Через сотні, а, можливо, й тисячі років була побудована Мечеть Пророка в місті Медина, яке стало твердинею останнього пророцтва. Всевишній сказав: «І ось Ібрагім з Ісмаїлом заклали основу Дому: «Господи наш! Прийми від нас, воістину, Ти – Той, Хто все чує та Всезнаючий!» Господи наш! Зроби нас двома відданими тобі, і зроби з нащадків наших покірний тобі народ». (Коран 2:127-128) Коли Ібрагім побудував Каабу, то з веління Аллага він звернувся до всіх людей, які жили на Землі, із закликом покоритися Аллагу та відвідати благословенний божий дім Каабу. Чудесним чином заклик Ібрагіма почули всі люди Землі і навіть немовлята в лонах своїх матерів, а арабам до того ж ще були прищеплені любов та повага до цього храму. Ім’я Ібрагіма прославилося у віках, Аллаг полюбив його та примножив його потомство, породивши від нього два народи, арабів та євреїв, кожен з яких зіграв важливу роль у збереженні та розповсюдженні Ісламу на Землі. При цьому пророк Ібрагім не мав жодного уявлення ні про іудаїзм, ні про християнство, він просто був покірний Богу. Іслам – значить покірність, це навіть важко назвати назвою релігії, це слово просто вказує на природне ставлення людини до свого Господа. Всевишній сказав: «Ібрагім не був ні юдеєм, ні християнином, але він був ханіфом, відданим! Він не був багатобожником!» (Коран 3:67) У Ібрагіма було двоє синів – Ісмаїл (Ізмаїл) та Ісхак (Ісаак), від яких згодом і пішли два великих народи.  З волі божої вони дали світові багато славетних та непохитних посланців Аллага. Нащадки Ісмаїла асимілювалися з арабами. Внаслідок цієї асиміляції виник чисельний народ всередині арабського етносу, яких називали синами Ісмаїла. Араби прийняли релігію Ісмаїла та його батька Ібрагіма, відгукнулися на заклик пророка і почали робити паломництво до Кааби, щороку приїжджаючи до Мекки, де мешкав Ісмаїл зі своєю родиною. Сини Ісмаїла вважали за честь займатися забезпеченням паломників, що приїздили відвідати Дім Аллага, і робили все можливе, щоб паломники почувалися комфортно. Завдяки цьому, рід Ісмаїла став найшляхетнішим та найшановнішим серед арабських племен та кланів. З волі Аллага серця арабів були дуже прихильні до Ісламу, вони проймалися Єдинобожжям та зберігали його протягом тисячоліть. Сини Ісмаїла та інші араби вели напівкочовий спосіб життя і мали небагато зв’язків з оточуючим світом. Це дозволяло їм тривалий час зберігати свій Іслам в чистоті та не потрапляти під згубний вплив нечестивих народів, що їх оточували. У синів Ісхака, відомих нам як євреї, була доля геть не схожа на долю їхніх братів ісмаїлтян. Їм судилося виконувати культурну місію, будуючи цивілізацію Ісламу, і споруджуючи царство покірності Аллагу в місцевості, яка з усіх боків була оточена народами, які потопали в язичництві. Вони населяли територію Палестини, яка раніше простягалася вздовж західного узбережжя Середземного моря, від Синаю до Сирії. Всевишній Господь наділив рід Ісхака чисельними пророками та посланцями, імена яких прославили дім Ібрагіма навіки. Сини Ісхака стали свідками Ісламу між людьми, носіями божественного одкровення на Землі, хранителями знань про Бога, еталоном високої моралі та маяком, що освітлює шлях Єдинобожжя. Після виходу з Єгипту та довгих поневірянь пустелями Аравії та Синаю, євреї облаштувалися в благодатній землі Палестини, яка мала вдале географічне положення, плодючу землю та чудовий клімат. Завдяки цьому сини Ісхака були відкриті для спілкування з іншими народами, на відміну від їхніх братів ісмаїлтян, які кочували у віддалених пустелях Аравії. Якщо араби жили замкнуто, відносно рідко йдучи на контакт з оточуючим світом, то життя євреїв кипіло та було багате на події, часом добрі, а часом погані. У Ісхака народився син, якого він назвав Якубом (Іаков), у Якуба в свою чергу народилося дванадцять синів, від яких брали початок дванадцять єврейських родин. Згодом ці родини перетворилися на великі племена, ці племена стали складовими частинами єдиного єврейського народу, який ще називали синами Ісраїла або ісраїлтянами. Не дивлячись на те, що сини Ісраїла часто сходили зі шляху Ісламу та піддавалися спокусі, яка йшла від сатани та оточуючих їх язичників, але загалом вони лишалися мусульманами, не маючи жодного уявлення ні про іудаїзм, ні про християнство. Всевишній Господь сказав в Священному Корані: «Невже вони говорять, що Ібрагім, Ісмаїл, Ісхак, Якуб та коліна з нащадків їхніх були юдеями чи християнами? Скажи: «Ви краще знаєте чи Аллаг?» Хто є несправедливішим за того, хто приховав свідчення, дане йому Аллагом? А Аллаг не омине того, що робите ви!» (Коран 2:140) Далі буде… Підготовлено редакцією сайту «Чому Іслам?» — www.whyislam.ru Український переклад підготовлено редакцією сайту www.lifeislam.org