Уроки Рамадану (День 18-й)
Хвала Аллагу, Господу світів, Милостивому, Милосердному, Царю Судного дня. У нього ми просимо прощення за ніша гріхи, його ми звеличуємо і на нього покладаємось, і до нього наше повернення. Воістину, кого Аллаг (Святий Він та Великий) поведе прямим шляхом, того ніхто не зможе збити з прямого шляху. Кого ж Аллаг (Святий Він та Великий) введе в оману, то не знайдете йому наставника. Мир та благословення кращому з людей, Мухаммаду (мир йому та благословення Аллага), і всім тим, хто пішов за ним до Судного Дня.
Всевишній Аллаг сказав в Корані:
لَيْسُوا سَوَاءً مِّنْ أَهْلِ الْكِتَابِ أُمَّةٌ قَائِمَةٌ يَتْلُونَ آيَاتِ اللَّهِ آنَاءَ اللَّيْلِ وَهُمْ يَسْجُدُونَ
يُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَالْيَوْمِ الْآخِرِ وَيَأْمُرُونَ بِالْمَعْرُوفِ وَيَنْهَوْنَ عَنِ الْمُنكَرِ وَيُسَارِعُونَ فِي الْخَيْرَاتِ وَأُولَئِكَ مِنَ الصَّالِحِينَ
وَمَا يَفْعَلُوا مِنْ خَيْرٍ فَلَن يُكْفَرُوهُ
«Не всі вони однакові. Є серед людей Писання стійка громада, яка читає знамення Аллага ночами, низько кланяючись. Вони вірують в Аллага та в Останній День, наказують добре та забороняють неприйнятне, випереджають одне одного у добрих справах. Вони і є одними з праведників! Що б доброго вони не зробили, воно не приховається. Аллаг знає про богобоязливих!» (сура 3, аяти 113-115).
В цих аятах Аллаг говорить, що серед людей Писання є ті, які увірували. В кого ж увірували ці люди Писання? Вони увірували в Пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага). Ці люди Писання не чинили так, як їхні єдиновірці. Іудеї вважали пророка Ісу (мир йому) брехуном, вони не увірували ані в нього, ані в пророка Мухаммада. Або як це зробили християни, які не увірували в пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага). Але частина з них увірувала, первосвященики іудейські та християнські монахи, серед них були ті, хто йшов за попередніми Писаннями та посланцями. Вони були на істині, вони були на єдинобожжі, і коли до них дійшло нове Послання, вони пішли за ним. Всевишній Аллаг похвалив таких людей та прославив таких людей. За що Він пообіцяв їм дарувати подвійну винагороду? Адже Всевишній Аллаг Мудрий та Справедливий. Він не дає пропасти винагороді тих, хто на неї заслуговує. Всевишній Аллаг пообіцяв подвійну винагороду тим, хто увірував в свого пророка та пішов за ним, та увірував в пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага), як в наступного пророка. Першу винагороду людина отримає за віру в пророка минулого, пророка Ісу (мир йому), другу винагороду вона отримає за свою віру в пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага). Тому що така людина прагне до істини, вона шукає істину, де б вона не була. Метою такої людини є задоволення Аллага. Вона не йде за своїм народом, вона не сповідує їхню релігію тільки тому, що вона народилася та виросла тут, її цікавить істина, цікавить задоволення Аллага. Людина, яка буде шукати істину, бажаючи при цьому Лику Аллага, і бажаючи, щоб Аллаг був нею задоволений, неодмінно знайде цю істину.
Всевишній Аллаг сказав в Корані:
وَالَّذِينَ يُؤْمِنُونَ بِمَا أُنزِلَ إِلَيْكَ وَمَا أُنزِلَ مِن قَبْلِكَ وَبِالْآخِرَةِ هُمْ يُوقِنُونَ
«які вірять у те, що зіслано тобі, та в те, що зіслано перед тобою, і впевнені в існуванні наступного життя» (сура 2, аят 4).
Саме таким людям Аллаг (Святий Він та Великий) приготував подвійну винагороду. Адже вони не народилися мусульманами, вони шукали істину і знайшли її. І таких прикладів багато.
І одним з таких людей був Салман аль-Фарісі. Спочатку він був вогнепоклонником, потім християнином. Коли його вчителі-священики сказали, що зараз в світі не лишилося тих, хто стоїть на тому, що й вони, то відправили його в якусь місцевість очікувати пророка. Він пішов, тому що бажав істини, і він дочекався цього Пророка (мир йому та благословення Аллага).
Ще одним таким прикладом є Абдуллаг ібн Салям, який був іудейським первосвящеником. Він знав, що має з’явитися пророк. Люди Писання знали опис пророка, який має прийти. Вони знали, що Пророк прийшов з істиною, оскільки він підтверджував те, що було в них, підтверджував попередніх пророків та посланців, підтверджував їхні Писання. Вони знаходили в своїх Книгах, що має з’явитися пророк, тому вони пішли за ним. І ці віруючі прямували до істини, не дивлячись ні на що.
Отже, перша якість віруючих – це прагнення до істини та пошук істини.
Далі Всевишній Аллаг каже:
يَتْلُونَ آيَاتِ اللَّهِ آنَاءَ اللَّيْلِ وَهُمْ يَسْجُدُونَ
«Є серед людей Писання стійка громада, яка читає знамення Аллага ночами, низько кланяючись» (сура 3, аят 113).
В цьому аяті Всевишній Аллаг вказує, що однією з якостей віруючих є те, що вони вистоюють нічну молитву як в Рамадан, так і в інші місяці.
Далі Всевишній Аллаг говорить:
يُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَالْيَوْمِ الْآخِرِ
«Вони вірують в Аллага та в Останній День» (сура 3, аят 114).
Яку б благу справу не робила людина, якщо ця справа не буде основуватися на вірі, на переконаності, то вона не принесе жодної користі. Сенс не у виді діяння, а сенс в намірі, в цілях, заради кого ти це робиш, до чого прагнеш. Якщо людина має таку якість, як віра, то вона вже досягла великого успіху.
Віруючі люди на зупиняються лише на собі, вони закликають до схвального і забороняють осудне. Вони це роблять, оскільки хочуть блага, як для себе, так і для решти людей. Осудне – це велике зло, тому віруючі уникають його самі, та забороняють його іншим. Вони закликають своїх братів полишити це, оскільки хочуть своїм братам того ж, що й собі. Віруючий повинен приносити користь і своїм братам. Якщо віруючий бачить в братах якийсь недолік або бачить, що щось принесе їм зло, то має застерегти їх від цього.
Безперечно, це є наказом Всевишнього Аллага, і це підкорення Аллагу. Це благо для людини, як цьому житті, так і Наступному. Отже, ще одна якість віруючого – закликати до схвального та забороняти осудне. Адже Посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) сказав: «Той з вас, хто побачив осудне, нехай виправить його своєю рукою. Якщо він не може змінити це своєю рукою, то нехай виправить це своїм язиком. Якщо ж він не зможе виправити це своїм Зиком, то нехай виправить хоча б серцем. І це є найменшим проявом віри». Як прийшло в іншому ріваяті цього хадіса: «Якщо людина не зупиняє осудне хоча б язиком, то у такої людини немає віри і на вагу гірчичного зерна».
Тому віруючі повинні наказувати схвальне та засуджувати осудне по змозі. Хоча б серцем. Якщо ти бачиш щось осудне і не можеш зупинити це рукою, то зупини хоча б язиком. Якщо ти розумієш, що від цього буде ще більше зло, або ти боїшся за себе, то хоча б засуджуй в серці. В цьому питанні також повинна бути мудрість, добра настанова та підхід. Якщо людині байдуже добро чи зло, віруючі та невіруючі для неї однакові, праведники та грішники рівні, то нехай вона побоїться за свою віру. Адже Пророк (мир йому та благословення Аллага) заперечує наявність віри у такої людини.
Далі Аллаг каже:
وَيُسَارِعُونَ فِي الْخَيْرَاتِ
«…випереджають одне одного у добрих справах» (сура 3, аят 114).
Одна з якостей віруючих те, що вони поспішають робити благі справи. Ти побачиш їх завжди в першому ряду на молитві, вони приходять до азану, вони приходять одразу після азану, на п’ятничній молитві вони завжди серед перших. Якщо мусульмани мають у чомусь потребу, віруючі завжди перші допомагають їм. Ті ж, хто не поспішає робити благі справи, перебуває в небезпечному становищі, оскільки це одна з ознак лицемірів. Як сказав Всевишній Аллаг про лицемірів (мунафіків):
وَإِذَا قَامُوا إِلَى الصَّلَاةِ قَامُوا كُسَالَ
«І коли вони звершують молитву, то роблять це з лінощами…» (сура 4, аят 142).
Мусульмани завжди прагнуть благого, прагнуть поширювати благо. Якщо хтось потребує допомоги – допоможіть, якщо не майном, то хоча б дуа. Адже мусульмани подібні одному тілу, якщо якусь його частину вражає хвороба, то все тіло реагує на цю хворобу лихоманкою та безсонням. Мусульманин радіє, коли радіють мусульмани, йому боляче, коли боляче мусульманам, він щасливий, коли мусульмани щасливі. Хто ж вишукує помилки мусульман, їхні недоліки, принижує гідність віруючих, використовує це, щоб принизити мусульман, соромить їх за це, то він має одну з якостей лицемірів.
Як сказав Всевишній Аллаг:
إِنَّ الَّذِينَ يُحِبُّونَ أَن تَشِيعَ الْفَاحِشَةُ فِي الَّذِينَ آمَنُوا لَهُمْ عَذَابٌ أَلِيمٌ فِي الدُّنْيَا وَالْآخِرَةِ
«Воістину, на тих, кому подобається, щоб про віруючих розповідали мерзенне, чекає болісна кара в житті земному й наступному!» (сура 24, аят 19).
Так, такі люди є. Їх турбує лише вишукування недоліків мусульман та їхніх помилок, розголошення цих помилок. Нехай такі люди побояться за себе, адже у них є одна з якостей лицемірів. «Воістину, на тих, кому подобається, щоб про віруючих розповідали мерзенне, чекає болісна кара в житті земному й наступному!» (сура 24, аят 19).
Мусульманин повинен приховувати гріхи та недоліки свого брата, якщо він дізнався про них. Це не означає, що він повинне про них мовчати. Він повинен говорити про них своєму брату. Але говорити не з екрану телевізора, не з мінбару в мечеті, не на якихось зборах – ні! Він повинен робити йому напучення таємно, між собою, з мудрістю та добрим нагадування.
Справжній віруючий хоче виправлень та блага, він не хоче, щоб поширювалося нечестя на землі. Людина, яка вишукує недоліки та помилки мусульман, а потім розголошує їх, стверджуючи, що так вона засуджує осудне, насправді робить ще більш неприйнятні речі, ніж ті, кого він засуджує. Мусульмани повинні прагнути виправляти в першу чергу себе, а інших по змозі.
Просимо Всевишнього Аллага, щоб Він зробив нас та вас з числа власників цих прекрасних якостей, які ми сьогодні згадали, щоб зробив нас з числа справжніх віруючих, які дотримуються істини, де б вона не була, наказують схвальне та забороняють неприйнятне.
Цикл лекцій «Уроки Рамадану»
Абу Закарія
