Піст у рамадані є обов’язковим для кожного мусульманина, який досяг повноліття та має фізичну можливість його дотримуватися. Однак іслам – це релігія милості та полегшення, і в певних ситуаціях шаріат дозволяє тим чи іншим категоріям людей не поститися. Це пов’язано з тим, що головною метою поклоніння є не виснаження людини, а її духовне вдосконалення та наближення до Аллага.
З цієї причини існують винятки, які дозволяють деяким людям не поститися або відкласти піст на інший час. У цій статті ми розглянемо категорії осіб, для яких пост не є обов’язковим, а також пояснимо, чи повинні вони відшкодовувати пропущені дні або виконувати інші зобов’язання.
Хворий
Всевишній Аллаг сказав:
“А якщо хтось із вас хворий або в дорозі, то нехай постить стільки ж днів у інший час”
(2:185)
Хворий може припинити свій піст у випадку, якщо йому важко поститися або якщо піст заважає швидкому одужанню.
Учені розійшлися у думках щодо ступеня тяжкості хвороби, яка дозволяє не поститися. Деякі з них вважали, що будь-яка хвороба дозволяє перервати піст. Вони ґрунтувалися на словах Всевишнього Аллага, Який не уточнював ступінь тяжкості хвороби, а сказав:
“А якщо хтось із вас хворий”.
Однак, якщо хвороба не завдає значних труднощів і не послаблює людину, наприклад, нежить, алергія та подібне, то людині необхідно дотримуватися посту і не залишати його.
(“Сахіх фікгу-Сунна” 2/119)
Імам аль-Куртубі сказав:
“У хворого є дві ситуації: перша, коли він не в змозі дотримуватися посту. У цьому випадку припинення посту для нього є обов’язковим. Друга ситуація — коли хворий може поститися, але з утрудненням, завдаючи собі шкоди. У такому випадку припинення посту для нього є бажаним, і ніхто не повинен поститися у такому стані, крім невігласів!”
(“Тафсир аль-Куртубі” 2/276)
Імам Ібн Кудама сказав:
“Якщо хворий поститиметься, незважаючи на хворобу, то він чинить те, що засуджується, оскільки завдає собі шкоди та відмовляється від полегшення, наданого Аллагом.”
(аль-Муґні 4/404)
Якщо тяжко хворий, незважаючи на свою хворобу, все-таки дотримується посту, то його піст вважається дійсним, і щодо цього є одностайна думка всіх учених.
Ібн Умар та Укба ібн Амір говорили:
“Той, хто не приймає полегшення, наданого Аллагом, накликає на себе гріх, подібний до гір долини Арафа.”
(Ахмад 5392, 17523. Шейх Ахмад Шакір визнав обидва існади достовірними.)
Подорожній
Всевишній Аллаг сказав:
“А якщо хтось із вас хворий або в дорозі, то нехай постить стільки ж днів у інший час”
(2:185)
Подорожньому дозволено перервати піст згідно з одностайною думкою громади (іджма’), незалежно від його фізичного стану або складності подорожі. Це означає, що навіть якщо шлях є легким і неважким, йому все одно дозволено не поститися та скорочувати свої молитви.
(Маджму’уль-фатау 25/210)
Людина, яка вирушила у подорож, має право як поститися, так і припинити піст. На це вказують слова Анаса ібн Маліка:
“Ми часто були в дорозі разом із Пророком (мир йому і благословення Аллага), і той, хто постив, не дорікав тому, хто не постив, а той, хто не постив, не дорікав тому, хто постив.”
(аль-Бухарі 1947)
Що краще для подорожнього — поститися чи припинити піст?
Учені висловлювали різні думки щодо того, як краще вчинити під час подорожі. Найкращою думкою вважається та, яка говорить, що подорожній може обрати те, що для нього є легшим. Якщо йому легше поститися під час подорожі, ніж відшкодовувати пізніше, то краще поститися. Якщо ж йому важко поститися в дорозі, то краще перервати піст. Ця думка ґрунтується на словах Всевишнього Аллага:
“Аллаг бажає вам полегшення і не бажає для вас труднощів”
(2:185)
Хамда ібн Амра запитав Пророка (мир йому і благословення Аллага) про піст під час подорожі, і Пророк сказав:
“Роби те, що тобі легше! Якщо бажаєш, припиняй піст, якщо бажаєш, постись.”
(“аль-Фауаід” 1/161. Достовірність підтвердив шейх аль-Альбані. Див. “ас-Сільсіля ас-Сахіха” 6/889)
Чи може подорожуючий припинити піст до виїзду з дому?
Більшість учених вважають, що подорожуючий не повинен припиняти піст, поки не покине кордони свого міста. Однак сильна думка, що ґрунтується на Сунні, стверджує, що подорожуючий може припинити піст ще перед виїздом.
Мухаммад ібн Ка’б розповідав:
“Одного разу я прийшов до Анаса ібн Маліка під час рамадану, коли він збирався вирушити в дорогу. Він підготував верхову тварину, одягнувся і наказав принести їжу. Після того, як він поїв, я запитав його: «Це Сунна (їсти перед виїздом)?» Він відповів: «Сунна», а потім сів верхи.”
(ат-Тірмізі 799, аль-Байгаки 4/247, ад-Даракутні 2/187)
Хоча деякі вчені вважали цей хадіс слабким, його достовірність підтвердили такі вчені, як ат-Тірмізі, Ібн аль-Арабі, хафіз ад-Дія аль-Макдісі, шейх Ібн аль-Кайїм та інші. Подробиці достовірності цього хадісу можна знайти в книзі «Тасхіху хадіс іфтару-ссаїм кабля сафарігі ба’даль-фаджр уа раду ‘аля манн да’афагу».
Цей хадіс також підтверджується словами Убайдиібн Джубайра, який розповів:
“Коли ми з Абу Басиром аль-Ґіфарі готувалися до відплиття під час рамадану, Абу Басир підійшов до їжі та сказав: «Їж!» Я запитав: «А хіба ми ще не вдома?» Він відповів: «Ти відмовляєшся від Сунни Посланця Аллага (мир йому і благословення Аллага)?!»”
(Ахмад, Абу Дауд, ад-Дарімі. Повідомлення достовірне. Див. “Іруауль-Галіль” 928)
Імам аш-Шаукані сказав:
“У цих двох хадісах є доказ того, що подорожній може припинити піст ще перед виїздом.”
(“Найлюль-Аутар” 4/311)
Це також підтверджується практикою сахабів, таких як Умар, Ібн Умар, Абу Муса та Ібн Аббас, який сказав:
“Якщо бажаєш, їж перед виїздом, а якщо ні — постись.”
(Ібн Абу Шейба 1/152. Існад достовірний)
Також передається від Са’їда ібн аль-Мусайїба та Хасана аль-Басрі, що вони дозволяли їсти вдома тим, хто збирався в подорож.
(Ібн Абу Шейба 2/151, аль-Байхак’ї 4/247. Існад достовірний)
Однак людина повинна бути обережною, щоб, припинивши піст до виїзду, вона не передумала подорожувати.
Літні люди
Ібн Аббас (нехай буде задоволений ним Аллаг) сказав:
“Старому чоловікові та жінці, які не могли дотримуватися посту, було дозволено не поститися та не відшкодовувати його, але їм було велено нагодувати одного бідного за кожен пропущений день.”
(аль-Бухарі 7/179, ад-Даракутні 2/205)
Це також стосується хворих, які не мають надії на одужання, тобто хронічно хворі.
Імам Ібн Кудама сказав:
“Хворий, який не сподівається на одужання, не поститься і годує за кожен день одного бідного. У цьому він прирівнюється до літньої людини.”
(“аль-Муґні” 4/396)
Чим слід годувати бідного?
Ібн Аббас сказав:
“Коли стара людина не може дотримуватися посту, вона годує кожного дня одного бідного одним муддом їжі.”
В іншому переданні сказано:
“Вона годує половиною са’ пшениці.”
(ад-Даракутні 1/249. Імам ад-Даракутні та шейх аль-Альбані підтвердили достовірність цього передання. Див. “Іруауль-Галіль” 4/18)
Примітка: Мудд – це міра об’єму, яка приблизно дорівнює 650-675 г пшениці, фініків або іншої основної їжі. Са‘– це чотири мудди, тобто приблизно 2,6-2,7 кг. Відповідно, половина са‘ – це 1,3-1,35 кг.
Також повідомляється:
“Коли Анас постарів і не міг дотримуватися посту, він приготував сарід (страва з хліба та м’яса), зібрав тридцять бідних і нагодував їх усіх.”
(ад-Даракутні 2/207. Існад достовірний)
Не можна платити гроші замість їжі!
Шейх Саліх аль-Фаузан сказав:
“Слід годувати бідного половиною са’ їжі, яку споживають у цьому регіоні. Половина са’ — це приблизно півтора кілограма. Бідного слід годувати саме їжею, а не виплачувати гроші, тому що Всевишній Аллаг сказав: «А тим, хто не здатний поститися, належить у викуп нагодувати бідного» (2:184). І текст Корану вказує саме на їжу.”
(“аль-Фатауа аль-Фаузан” 3/140)
Вагітні та матері, які годують грудьми
Передається від Анаса (нехай буде задоволений ним Аллаг), що Посланник Аллага (мир йому і благословення Аллага) сказав:
“Великий і Всемогутній Аллаг звільнив мандрівників від тягаря посту та половини молитви, а вагітних і тих, хто годує грудьми, — від тягаря посту.”
(ат-Тірмізі 715, Абу Дауд 2408, ан-Насай 2277. Імам Абу Іса ат-Тірмізі назвав цей хадіс хорошим, а шейх аль-Альбані — достовірним)
Вагітна та мати, яка годує грудьми, можуть перервати свій піст у тому випадку, якщо вони хвилюються за себе або свою дитину. Проте, якщо вони здатні поститися без шкоди для себе чи дитини, то їм заборонено залишати піст, адже Всевишній Аллаг говорить:
“А поститися — краще для вас, якби ви тільки знали!”
(2:183)
Імам Ібн ‘Акиль сказав:
“Якщо вагітна та мати, яка годує грудьми, хвилюються за плід чи дитину, їм не слід поститися. Але якщо вони не відчувають загрози, їм заборонено залишати піст.”
(“аль-Інсаф” 7/382)
Душевнохворі та діти
Передається від ‘Аїші, ‘Алі, Саубана та інших сподвижників (нехай буде задоволений ними Аллаг):
“Перо (ангела, який записує погані вчинки) піднято від трьох: від дитини, поки вона не досягне повноліття; від сплячого, поки він не прокинеться; і від божевільного, поки його розум не відновиться.”
(Ахмад 1/104, Абу Дауд 4398 і 4402, ан-Насаі 3432, Ібн Маджа 2041, ад-Дарімі 2296, Ібн аль-Джаруд, аль-Байгаки 6/57, аль-Баззар 1540. Достовірність цього хадісу підтвердили такі вчені, як Імам Ахмад, аль-Бухарі, Ібн Хузайма, Ібн аль-Джаруд, Ібн Хиббан, Ібн аль-Мунзір, аль-Хакім, аз-Загабі, Ібн Хазм, Абу Бакр ібн аль-Арабі, Ібн Теймія, Ахмад Шакір, аль-Альбані)
Шейх Ібн ‘Усеймін сказав:
“Душевнохворі люди не несуть відповідальності за свої вчинки. Але якщо людина у певний час має розум, а в інший час ні, то під час її розумного стану вона має поститися, а під час безумства — звільняється від посту. Якщо людина втрачає розум під час посту, це не порушує її посту, так само, як у випадку, якщо хтось втрачає свідомість через хворобу чи інші причини, адже вона мала намір поститися, коли була у розумі.”
(“Маджалісу Шагрі Рамадан” 28)
Це ж саме стосується людей, які страждають на епілепсію.
Людина, що побоюється за своє здоров’я
Якщо людина відчуває сильний голод або спрагу, і побоюється, що може померти або що її здоров’ю може бути завдано серйозної шкоди, вона має право припинити свій піст і пізніше його відшкодувати, оскільки збереження життя є обов’язковим.
(“аль-Мухалля” 6/228, “Кауанінуль-фікгія” 82)
Всевишній Аллаг сказав:
“Не вбивайте самих себе, адже Аллаг милостив до вас.”
(4:29)
Проте не дозволяється припиняти піст через незначні незручності, втому або через страх перед уявними хворобами.
Людям, які працюють на фізично важких роботах, не дозволено припиняти піст. Вони повинні вночі мають мати намір поститися наступного дня. Якщо вони не можуть припинити роботу і побоюються, що це може спричинити серйозну шкоду їхньому здоров’ю, або якщо вони зіштовхуються з екстремальними труднощами, які змушують їх припинити піст, то їм дозволено це зробити і пізніше його відшкодувати.
Працівники на фізично важких роботах, таких як робота з печами чи виплавка металу, мають постаратися змінити робочий графік, щоб працювати вночі, або взяти відпустку під час рамадану. Кожен мусульманин повинен шукати таку роботу, де він зможе поєднувати свої релігійні та світські обов’язки.
Всевишній Аллаг сказав:
“Тому, хто боїться Аллага, Він створює вихід із положення і наділяє його тим, що він навіть не припускав. Тому, хто уповає на Аллага, достатньо Його.”
(Коран 65:2-3)
(“Фатауа аль-Ляджна ад-даіма” 10/233)
Муджагід, що бореться на шляху Аллага
Тим, хто бореться з ворогами або перебуває в облозі, дозволено припинити свій піст, якщо це послаблює їх настільки, що вони не можуть боротися, навіть якщо вони не перебувають у дорозі. Якщо їм потрібно припинити піст перед битвою, їм дозволено це зробити.
Доказом цього є хадіс від Абу Саїда, де повідомляється, що під час походу на Мекку Пророк (мир йому і благословення Аллага) сказав своїм сподвижникам:
“Вранці ви зустрінетесь з ворогом, і припинення посту зробить вас сильнішими, тому не постіться.”
(Муслім 1120)
З цього хадісу стає зрозумілим, що Пророк (мир йому і благословення Аллага) назвав причиною для припинення посту не перебування в дорозі чи поході, а необхідність збереження сил для боротьби з ворогами.
Це зазначили такі вчені, як хафіз аль-Мунзірі, аль-Мунаві, Шамсуль-Хакк ‘Азим Абаді та інші. Збереження сил для участі в джигаді, захисту мусульманських земель і відбиття агресії є поважною причиною для припинення посту. Про це говорили такі вчені, як Імам Ахмад, Ібн Теймія, Ібн аль-Кайїм, Ібн Муфліх та інші.
(«аль-Фуру‘» 3/28)
Жінка, у якої місячні, або післяпологова кровотеча
На відміну від інших категорій, жінкам, у яких місячні або післяпологова кровотеча, не просто дозволено не поститися, але їм заборонено дотримуватися посту в такому стані, і в цьому вчені одностайні.
(«аль-Маджму’» 6/259)
Доказом на це є хадіс, у якому повідомляється, що на запитання жінок:
“У чому полягає недолік нашої релігії?”
Пророк (мир йому і благословення Аллага) відповів:
“Хіба жінка, у якої почалися місячні, не припиняє молитися і поститися?”
(аль-Бухарі 304, Муслім 2/132)
Також доказом того, що жінкам з післяпологовою кровотечею заборонено поститися, є хадіс від Умм Салями, яка сказала:
“У часи Пророка (мир йому і благословення Аллага) жінки з післяпологовою кровотечею утримувалися від молитви протягом сорока днів.”
(Ахмад 6/203, Абу Дауд 1/311, аль-Багауї 2/136; хадіс хороший)
Очевидно, якщо було заборонено здійснювати молитву, то заборонено було і дотримуватися посту. Сподвижники Пророка (мир йому і благословення Аллага) та їхні послідовники були одностайні, що жінка після пологів не повинна поститися і молитися протягом сорока днів, якщо тільки вона не очиститься раніше.
(«Найлюль-аутар» 1/274)
Якщо у вагітної жінки стався викидень плоду на стадії формування окремих частин тіла, таких як голова або рука, то цей випадок вважається післяпологовою кровотечею, і жінка не повинна поститися. Якщо викидень стався на ранніх стадіях вагітності (до восьмидесяти днів), то жінка вважається у стані істіхада (патологічної кровотечі), і вона не повинна залишати піст.
(«Фатауа аль-Ляджна ад-даіма» 10/224)
Чи можна їсти відкрито тому, хто має поважну причину не дотримуватися посту?
Імам аль-Мардаві писав:
“Казі сказав: «Недоречно їсти відкрито у світлий час рамадану, навіть якщо для цього є причина». У книзі «аль-Фуру’» зазначено: «Їсти відкрито заборонено в будь-якому випадку».”
Коли запитали Ібн ‘Акиля:
“Чи потрібно забороняти мандрівнику, хворому або жінці з місячними їсти відкрито?” Він відповів:
“Якщо причина для недотримання посту є прихованою, як-от хвороба, яка не має зовнішніх ознак, або мандрівник, про якого невідомо, що він мандрівник, то слід забороняти їсти відкрито.”
(«аль-Інсаф» 7/348)
Чи можна годувати того, хто не поститься в рамадан без причини?
Вчені забороняли годувати людей, зобов’язаних поститися, у світлий час доби в кафетеріях або ресторанах. Також вони говорили, що мусульманам заборонено продавати їжу немусульманам у світлий час рамадану.
(«Нігаятуль-мухтадж» 5/274)
Всевишній Аллаг сказав:
“Допомагайте одне одному в благочесті та богобоязливості, і не допомагайте одне одному в гріху та ворожнечі.”
(5:2)
Людина не повинна годувати в світлий час рамадану того, хто зобов’язаний поститися, щоб не бути співучасником гріха. Винятком із цього є хворі, мандрівники та інші, кому дозволено не поститися. Таке загальне положення у цьому питанні. Проте в цьому випадку слід проявляти мудрість і враховувати користь та шкоду. Наприклад, якщо батько, який через невігластво не дотримується посту, скаже своїй дочці приготувати йому їжу, а вона відмовиться, це може призвести до ще більшого зла, наприклад, до заборони носити хіджаб чи здійснювати молитву.
Тому необхідно враховувати користь та шкоду і підходити до кожного випадку індивідуально.
Чи потрібно поститися залишок дня тим, хто не постив через поважну причину, якщо причина зникла?
Якщо хворий одужав, мандрівник повернувся додому, або жінка з місячними чи післяпологовою кровотечею очистилася протягом дня, чи повинні вони поститися решту дня?
Серед вчених є розбіжності в цьому питанні. Одна група вважала, що вони зобов’язані поститися, оскільки причина, яка дозволяла їм не дотримуватися посту, більше не діє. Інші вчені вважали, що вони не зобов’язані поститися залишок дня, адже такий піст їм все одно не зараховується.
Шейх Ібн Усаймін сказав:
“Якщо мандрівник повернеться до свого міста посеред дня, не постячись, або якщо у жінки припиняться місячні вдень, вони не зобов’язані поститися залишок дня. Вони можуть їсти й пити, адже їхнє утримання не має значення, оскільки вони й так зобов’язані відшкодувати цей день, і він їм не зарахується. Це правильна думка, яка є мазгабом імамів Маліка та аш-Шафії, а також однією з думок Ахмада.”
(«Фатауа Ібн Усаймін» том 19, питання №58, 59)
Імам ан-Нававі сказав:
“Якщо мандрівник повернеться в середині дня додому, не постячись, і знайде свою дружину очищеною від місячних або вилікуваною від хвороби, він може вступити з нею у статеві відносини, і на них немає спокути.”
(«аль-Маджму’» 6/174)
На завершення — хвала Аллагу, Господу світів!
автор абу Хакім Наріман
