Чому я обрав іслам

(Засновано на реальних подіях)

Вступ

О шукачу істини, якщо дійсно шукаєш правду, відкинь усі упередження та відкрий своє серце… Не дозволяй іншим судити або приймати рішення за тебе. Я хотів поділитися з тобою цією гарною подорожжю людини до істини… Я вважаю, що буде краще, якщо він розповість нам свою історію сам, тому залишаю вас не одинці з паном Томасом…

Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного!

Я народився в родині переконаних католиків.  Змалечку батько брав мене з собою, коли йшов проповідувати, і було абсолютно очевидно, що він хоче зробити мене наступником в своїй професії. До дванадцятого класу я вже сам міг проповідувати Євангеліє. В коледжі я часто зустрічався зі своїми однокласниками-протестантами та обговорював відмінності наших конфесій та виконання ритуалів. До завершення першого навчального року в коледжі я був вже достатньо підкований в знанні християнської віри, як її подає католицька традиція. Мені дали стипендію з церковних грошових засобів, і в обмін на допомогу, яку я отримував, я був зобов’язаний пройти спеціальне навчання на розуміння частин Біблії під керівництвом головного священика церкви, який дуже любив навчати мене та був дуже прив’язаний до мене. На початку другого курсу я засиджувався над його предметами до пізньої ночі. Якось вночі, коли всі спали і я був занурений у свої дослідження, мені раптом спала на думку ідея вивчити доктрину Святої Трійці, основну формулу християнської віри. В моїй голові виникла думка: як Бог існує в трьох обличчях і все-таки має єдину божественну природу, єдину волю та існування? Мені не вдалося примирити свою віру в Трійцю з логічними аргументами, і я відчув занепокоєння. Минали дні, і багато разів я хотів попросити батька допомогти мені у вирішенні проблеми, яка захопила мій розум, але я знав, що мій батько ніколи не прийме жодного сумніву в догматичній вірі католицької школи. Тим не менш, одного чудового дня, коли я побачив, що батько в гуморі, я попросив його пояснити мені Святу Трійцю… Він відрізав: «У питаннях релігії треба припиняти міркування… Ця доктрина – за межами розуміння людського розуму. Треба вірити в це вчення лише серцем та розумом!» Ці слова мого батька дуже сильно засмутили мене. Весь мій розум зосередився на питанні, яке стале певною проблемою та турбувало мене й надалі. І я казав, дивуючись: «Це фундамент, на якому будується величезна будівля християнської релігії? Основа моєї релігії – це лише сліпе слідування якимось приписам віри, які ніколи не зможуть витримати розмірковувань або незалежної перевірки неупередженими аргументами та чистим сумлінням?» Я дуже засмутився і вирішив сліпо вірити в Трійцю. Якось один з наших старших викладачів сидів один в своїй кімнаті, я зайшов з його дозволу і спитав його, чи може він допомогти мені вирішити мою проблему. Він дуже ласкаво спитав мене про неї. Я попросив його пояснити мені, як Бог, одна істота, може існувати одночасно в якості трьох окремих особистостей: Батька, Сина (Ісуса) та Святого Духа?! Викладач посміхнувся і сказав: «Чи правда те, що вам не подобається моє перебування в цьому коледжі?» Я спитав його: «Чому, сер?» Він сказав: «Як ви гадаєте, що керівники коледжу, переконані католики, зроблять зі мною, якщо хтось повідомить їм, що я обговорюю в моєму особистому кабінеті ідеї, спрямовані проти християнської релігії в цілому? Чи будуть вони й надалі тримати мене в штаті коледжу? Якщо ви бажаєте обговорити тут щось, ви повинні обмежувати ваше обговорення темою ваших досліджень в школі!» Після цього я домовився зустрітися з ним у нього вдома. У неділю, коли я прийшов до нього, він перший спитав, що зацікавило мене в доктрині Трійці. Я сказав, що хотів би знати, як далека ця доктрина від доказів. Він посміхнувся і сказав: «Чому б тобі не спитати будь-кого з наших священників?» Я сказав: «Я питав їх, але вони кажуть, що це питання віри і на це не треба дивитися з точки зору логіки чи філософії. Це мене засмутило. Це змусило мене ставити запитання: якщо те, у що я вірю, - нерозумно та нелогічно, чому я маю змушувати себе сліпо слідувати? Хіба Бог настільки несправедливий, що очікує від людини віри у вчення про Себе, яке людський мозок ніколи не зможе розумно пояснити? Я прошу вас дати мені хоч якийсь метод пояснення такої сутності, як Триєдність». Викладач посміхнувся і сказав: «Любий Томасе, припустимо, ви бажаєте, щоб я довів деякою математичною формулою, як вода може залишатися водою і одночасно бути вогнем, або як камінь може бути каменем і одночасно бути водою, як же я це зроблю? Я не думаю, що будь-яка розумна людина на землі зможе хоча б коли-небудь таке уявити… Як Вічно Живий Бог, яки є Вічно Живим, може також одночасно бути смертним? (Тобто, бути людиною та померти від рук інших смертних!) І як смертна істота одночасно може бути Абсолютним, Безсмертним Богом? Це проблема. Наші священики хочуть, щоб ми просто вірили в це, і ні в кого з нас немає жодного права навіть спитати про доцільність цієї непохитної догми». Він продовжував говорити: «Річ у тім, що якщо Бог, в Єдність Якого ми віримо, абсолютно Один, це означає, що Бог – Один в однині, в природній сутності Свого буття, вільний від різних факторів, які повинні робити щось таке з Його чистою, Абсолютною Єдністю, щоб Він Сам повинен був пояснювати Своє існування як Абсолютно Єдиної, неділимої сутності. Поділ же припускає, що «Єдиний» - це не Абсолютно Єдиний, а поєднання кількох варіантів, і те, що утворена сутність  ніколи не може бути справді «Єдиною» в істинному значенні Єдності. І, звісно, той, хто залежить в своєму існуванні від своїх різних складових, ніколи не може бути незалежним в своїй діяльності, в той час як Бог – Абсолютно Єдиний, незалежно Всемогутній в Своїй Волі та діях. Крім того, як можуть три будь-які окремі істоти, чиє існування у вигляді трьох окремих особистостей пояснюється трьома різними означеннями, і при них залишаються три види окремих індивідуальних одвічних якостей, що відрізняють їх між собою, - як можуть вони стати абсолютно неділимою єдністю, без найменшої зміни сутності? Абсолют має бути цілком незалежний у своєму існуванні, пане Томасе…. Неможливо усвідомити доктрину Святої Трійці, тому що це немислима людська загадка!» Він продовжував: «Єдине, що ми, християни, відрізані від різноманітних джерел знань про істину та вищого фактору у питаннях релігії, які доступні за межами нашого власного бачення, проклинаючи все нехристиянське як диявольське. Ми, християни, пане Томасе, в нашому безумстві зіграли таку ганебну роль, що такий вчений, як сер Деннісон Росс, безпорадно розкривав правду про це в передмові до перекладу Корану Джорджа Сейла». Я був вражений, почувши аргументи викладача, який сам був католиком, і в той же час я був дуже радий дізнатися, що мої сумніви у нерозумності доктрини Трійці змусили  засумніватися високоосвічений та ясний розум математика. Я здобув багато корисного з розмови із ним, адже я прийшов, щоб отримати аргументи, які б пояснювали сумніви, які з’явилися у моїй голові. Вивчаючи це питання в «ісламські літературі» і в перекладі Корану, я відкрив очі на багато значних та діже важливих факторів, які впливають на людське життя на землі. Під час одного з моїх візитів до цього викладача і, на свій великий подив, знайшов у нього велику кількість літератури по ісламу! І я спитав його: «Чи можу я дізнатися, сер, чи прийняли ви віру мусульман?» Він відповів: «Не турбуйся про мій особистий вибір!» Я взяв копію перекладу Корану Джорджа Сейла та прочитав передмову сера Е. Деннісона Росса. Цю передмову треба розглядати з особливо увагою. Сер Росс сказав: «Протягом багатьох століть знайомство більшості європейців з магометанством базувалося практично лише на викривлених свідченнях фанатичних християн, які дискримінували його великою кількістю грубих наклепів. Все хороше в магометанстві було повністю проігноровано і те, що не було хорошим в очах Європи, було перебільшене або подане неправильно. Єдність Бога та простота його Символу Віри були, ймовірно, більш суттєвим фактором в розповсюдженні ісламу, ніж священний меч» (Переклад Корану Дж.Сейла - Передмова). Це твердження видатного християнського вченого з міжнародною репутацією спонукнуло мене дізнатися вихідні постулати ісламу, особливо ісламську концепцію Бога. Минуло близько чотирьох років, поки я вивчив зміст Корану. Багато що привертало мою увагу. Я обговорював багато сумнівних моментів зі старшим викладачем, який, як виявилось, читав Коран кілька разів з кращим та більш критичним поглядом. Мене поглинало бажання зустрітися з якимось мусульманським вченим та розпитати його про деякі сумніви в Ісламській релігії. Якось я думав про індуїзм, але те, що я бачив щодня на власні очі, прокляття недоторканності та резервація кастової системи, розповсюдженої тут, і, окрім усього іншого, поклоніння ідолам і дотримання чисельних ритуалів, не спонукали мене вивчати його догмати. Я ніколи не міг зрозуміти зверхності, затвердженої виключно та довільно лише для членів певних каст, лише тому, що вони випадково народилися в цих лавах. Я бачив на власні очі, як люди, що належали до певних (нижчих) каст в суспільстві, розглядаються як недоторканні, їм не дозволяється навіть заходити в індуїстські храми. Я бачив ці бідні душі, яким заборонено  навіть взяти питну воду з колодязів для вищих класів. Хаос в суспільному житті індуїзму розділив людство на касти та субкасти, і необґрунтована перевага однієї касти над іншими само по собі настільки відразливе, що ніхто не захоче навіть почати вивчення доктрини цієї релігії. Не розуміючи кастову систему та сектантську сегрегацію індуських народів, я раптом згадав про подібні обмеження серед християн. Я спитав себе: «Навіщо критикувати інших людей та їхні переконання, коли релігія, до якої я сам належу, також має сектантську сегрегацію? Хіба Церкви в християнському світі не належать виключно членам конкретних сект? Чи є церкви, які належать певній секті, які можуть бути використані людьми іншої секти? Хіба християнство змогло об’єднати людство в одну спільноту? Хіба Ісус проповідував всі ці відмінності та розбіжності, які ми, християни, ввели? Хіба ми не далекі від істинних приписів Ісуса Христа?» В порівнянні з непримиримими розбіжностями та численними розбратами соціального роду в лавах індуїзму та християнства, я був дуже вражений істинним та реальним братерством, яке практикується вдень та вночі серед мусульман. Я виявив, що мечеть, мусульманська мечеть, належить всім, хто називає себе мусульманином, і немає ніякого бронювання місць у мечеті. Я бачив мусульман всіх рангів, будь-якого соціального та економічного становища, різних національностей, які стояли в одному ряду, повернувшись обличчям в одному напрямку, які молилися одному Богу однією мовою, і після молитви потискали один одному руки. Я виявив, що це справжня жива реальність в повсякденному житті ісламських народів. Якось викладач, який до того часу став  моїм близьким другом, розповів мені, що мусульманський вчений збирається прочитати лекцію англійською мовою про життя Пророка ісламу в залі поруч з великою мечеттю в моєму місті. Ми разом вирушили туди та зустрілися з цим вченим – старим другом мого старшого викладача. Ми розмовляли з ним про кілька важливих тем. І я спитав його, чи зможе він відповісти на кілька моїх запитань. Він сказав: «Я залюбки відповім на ваші запитання». Я поставив запитання, на яке він дуже швидко відповів: «Чим, окрім Корану, доводиться, що Мухаммад дійсно був Пророком Божим?» Він відповів: «Чи є у Вас  Біблія з собою?» Я сказав: «Так». Він взяв її і почав читати мені один за одним вірші: Дії Апостолів, вірші 22-24: «Бо Мойсей провіщав: Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтесь. Про що тільки Він вам говоритиме! І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу. Так само всі пророки від Самуїла й наступних, скільки їх говорило, також провіщали ці дні». Дії Апостолів, вірш 37: «Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте!» Від Івана 14, вірш 16: «І вблагаю Отця Я, і Утішителя іншого дасть вам, щоб із вами повік перебував». Вірш 26: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив». Від Івана 16, вірш12-13: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди [1], Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам». Я читав уривки, які я вже бачив раніше багато разів, але цього разу прекрасна впевненість, з якою лектор просив мене прочитати вірші з мого власного священного писання на підтримку своїх висловлювань, прилила на них нове світло для мене та допомогла зрозуміти моє запитання неупереджено. Тим не менш, я відповів: «Але це пророцтво про пришестя Ісуса!» Він посміхнувся і сказав: «Прочитайте вірш знову! Хіба вірш не говорить, що Бог підніме Пророка, як Мойсея, тобто буде людина, яка народиться від батька та матері, як народився Мойсей; в той час як Ісус народився лише від матері? Крім того, Пророк, обіцяний Богом, повинен бути людиною, як Мойсей, але ви самі називаєте Ісуса сином Бога! Мойсей був Пророком-законодавцем, і такий, як він, повинен бути законодавцем, в той час як Ісус був лише законослухняним, дотримуючись закону Десяти Заповідей, вже введених Мойсеєм. Крім того марно казати, що я та він – це одна й та сама людина, тобто що перша і третя особа означають одне й те саме, або той, хто пророкує прихід когось іще, це та сама людина». Аргумент був доволі розумний. Тоді я спитав лектора: «Хіба ви не вірите в Ісуса, як в Сина Бога? Хіба не може Ісус бути самим Богом в образі людини?» Лектор посміхнувся та дуже весело відповів: «Чи може народитися син у когось без дружини, мій друже? Можливо, хтось вірить у синівство Ісуса, в той же час уявіть Діву Марію, яка була використана Богом в якості дружини? Хай вбереже нас Бог від подібних диявольських домислів нашого розуму! «Синівство», про яке мовиться в Біблії, може мати на увазі лише те, що хтось отримав життя від Бога. В протилежному випадку, що ви скажете про Ісуса, який говорить про себе як про людського сина?» «Прийшов же Син Людський, що їсть і п'є, а ви кажете: Чоловік Цей ласун і п'яниця, Він приятель митників і грішників». (Луки 7:34) «… того посоромиться також Син Людський…» (Луки 9:26) «Він казав: Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей…» (Луки 24:7) «… яку дасть нам Син Людський…» (Івана 6:27) Ісус звертався до Бога, як до батька,  а також як до батька нашого, що означає, що Бог – такий же батько для Ісуса, як Він і батько (або творець) для будь-кого з нас. І відповідно, синівство Ісуса може означати творіння Боже, термін «Син Божий» використовується Ісусом, можливо, лише в значенні «раб Божий» - адже Ісус називає себе слугою Бога. Цей факт підтверджують вірші, за якими кожен пророк Божий від Адама був названий сином Божим в третій главі від Луки у віршах з 23 по 30. Ісус названий сином Йосифа, а генеалогія Йосифа веде до Адама, і Адам називається сином Бога. Читайте 38-й вірш тієї ж глави: «сина Еносового, сина Ситового, сина Адамового, Сином Божим». (Луки 3:38) Ці запитання та відповіді з Біблії вразили мене кількістю порівняльних досліджень, які роблять мусульмани, і я був вражений, наскільки сильні та розумні вони у своїй вірі в Єдиного Бога. Я спитав лектора: «Чи вірите ви в Біблію як в Небесну книгу чи ні?» У відповідь на моє запитання лектор попросив мене відповісти на наступні запитання:

  Тоді він сказав: «Будь ласка, прочитайте стор. 17 в книзі «Засновник християнства та його релігія», виданою Товариством християнської літератури. В цій книзі сказано: «Вся Біблія містить шістдесят шість книг, написаних сорока різними авторами протягом близько п’ятнадцяти століть. В книзі ясно мовиться, що ІСУС ХРИСТОС САМ нічого не писав. Усне вчення існувало протягом кількох років, як єдиний засіб розповсюдження християнства. Найперші новозавітні твори були складені для керівництва новонавернених». В цій же книзі далі розкривається, що: «Вони, ймовірно, були написані приблизно через двадцять років після смерті Христа». На стр.18 мовиться: «Євангеліє не дає повної історії життя Христа. Це швидше спогади»». Я сказав: «Але Біблія – це слово Бога, натхненне та написане учнями Ісуса!» Він знову посміхнувся та сказав: «Пане Томасе, якщо Біблія є Книгою, написаною учнями Ісуса, як ви поясните відмінності в Книзі, якщо це натхненне слово Боже?.. Хіба католицька Біблія не містить деякі книги, які не містить протестантська версія? Чи читали ви, що пан Уілсон каже про Біблію в передмові до «Діаглотт», виданого Товариством Вартової Вежі? «Якби вона не була видана королівською владою[2], то її не прочитали б англійські та американські протестанти, хоча вона й прийшла безпосередньо від Бога. І в ній знайшли більше 20 000 помилок! Майже 700 грецьких манускриптів невідомі, деякі з них дуже давні, тоді як перекладач розповсюдженої версії  надав перевагу якимось 8-ми манускриптам, жоден з яких не був написаний раніше десятого століття». Хіба Біблія не заснована на 8 рукописах… в той час, як існує 700 рукописів, доступних тепер? Якщо те, що міститься в усіх таких рукописах, також – зіслане Слово Боже, чому ці рукописи залишені без уваги? З урахуванням усіх цих фактів, чи вірите ви в Біблію як натхненне Слово Боже? Ви можете робити так, але ви не можете очікувати цього від всього світу. Якщо ви проведете серйозне та неупереджене вивчення Старого та Нового Завітів, ви знайдете в них багато богохульних висловлювань, які єврейський розум виготував проти Лота, Давида, Ноя, Авраама та святих Апостолів Бога, а саме: «І зачав був Ной, муж землі, садити виноград. І пив він вино та й упився, й обнажився в середині свого намету. І побачив Хам, батько Ханаанів, наготу батька свого, та й розказав обом братам своїм надворі. Узяли тоді Сим та Яфет одежину, і поклали обидва на плечі свої, і позадкували, та й прикрили наготу батька свого. Вони відвернули назад обличчя свої, і не бачили наготи батька свого». (Буття 9:20-23) Лот робив перелюбство зі своїми двома доньками. (Буття 19:30-38) Давид робить перелюбство з чужою дружиною. (ІІ Царств, 11) Я спитав: «Як? Хіба ви, мусульмани, вірите, що пророки Бога, окрім Мухаммада, були абсолютно безгрішними та святими?» Він відповів мені, читаючи наступні аяти з Корану: «Скажіть: «Ми увірували в Аллага і у те, що зіслано нам, і що зіслано Ібрагіму, Ісмаїлу, Ісхаку, Якубу та колінам із нащадків їхніх; у те, що було дано Мусі, Ісі, у те, що було дано пророкам від Господа їхнього. Ми не проводимо межі між ними, і Йому ми підкоряємося!» (Коран 2:136) «Посланець увірував у те, що зіслано йому від Господа його, а разом із ним – віруючі. Усі увірували в Аллага, в ангелів Його, у книги Його, у посланців Його: «Ми не проводимо межі між посланцями». (Коран 2:285) Вищенаведені аяти Священного Корану – це свідоцтво однієї з основ віри: кожен мусульманин повинен вірити не лише в святого пророка Мухаммада, але й в усіх інших пророків та посланців як правдивих та святих, і не повинен проводити межі між ними. Наступний аят зі Священного Корану повідомляє нам про те, що пророки були послані Богом до всіх народів в усіх куточках землі. «Немає народу, до якого не приходив би застережник!» (Коран 35:24) Це переконало мене, що іслам – це єдина всеохоплююча релігія, яка визнає всі інші релігії і яка містить у собі абсолютно гармонічну інтеграцію всього хорошого, що можна знайти в інших релігійних течіях світу. Священна книга Ісламу, тобто Священний Коран, є підсумковою Божественною Істиною. Обмеження людського розуму різних століть не дозволили навіть такому пророку, як Ісус, казати всю правду. Ісус мав піти, не сказавши багатьох речей своєму народу. (Івана 16:14) Ісус наказав своєму народу чекати появи духа істини, який розкриє всю правду. (Івана 16:13) Я був ще під враженнями від загального аспекту релігії ісламу. Кожна відповідь лектора була незаперечно авторитетним та непорушним аргументом. Я прокинувся, почав розрізняти справжню істину та вигадки брехні і побачив багато нових фактів, які я просто не помічав всі ці роки. Але я не знав, як примирити світанок правдивого пізнання істини з моєю початковою сліпою догматичною вірою та приналежністю до християнства. Я хотів знайти помилку в словах лектора, щоб відповісти задовільно на ті чи інші запитання, щоб у мене було деяке виправдання, нехай навіть фальшиве, але щоб воно підтримувало мою позицію в християнській вірі. Лектор через деякий час спитав мене: «Чи можу я поставити вам запитання?», і я сказав: «Так». Він спитав: «Як ви гадаєте, Ісус був сином Божим чи самим Богом?», а я сказав: «Ісус є Сам Бог в обличчі Свого сина». Він сказав: «Чи можете ви когось вважати безсмертним богом і в той же час смертною (людиною), яка потрапивши в руки інших смертних, постраждала від смерті? Чи можливо, щоб високий був одночасно низьким, черне – білим? Чи може бути темрява світлом? Що це за філософія?» Лектор продовжував говорити: «Ви ніколи не думали, що є ще одне питання, яке протистоїть доктрині Трійці, на яке треба відповісти кожному, хто вірить у неї? Якщо будь-які три різні сутності, які є трьома різними сутностями, також одночасно є чимось Одним, абсолютно єдиним – в найдосконалішому сенсі і значенні Єдності, то що є спільним керуванням, яке дозволяє їм залишатися трьома і одночасно бути одним в одному? Якщо існує деяка рухома сила таких чудесних та немислимих явищ, яка викликає такий дивовижний ефект, тоді ця причинна вища влада, яка контролює кількість та єдність, буде єдиним Всемогутнім Богом, а не одним з цих трьох контрольованих компонентів. Крім того, виникає ще одне проблемне питання, на яке віруючому в Трійцю доведеться відповісти. Що ж контролює або визначає розділення одного в три різних інших, і чому їхнє число не більше і не менше? Повинна бути якась причина для цього ефекту контролю, цей причинний фактор, що діє над трьома, повинен бути Всемогутнім Богом, а не одним з цих трьох, і лише тоді буде ефект від цієї Вищої керуючої причини. Також виникає питання: що є рушійною силою, яка змушує цих трьох бути лише одним, коли об’єднання разом краще, ніж розділення на багато груп буття? І якщо є будь-яка така причина, то ця вища контрольна причина буде Всемогутнім Богом, а не одним з цих трьох, які будуть лише підлеглими. Ні за яких обставин жодна розумна людина ніколи не зможе розумно вірити в будь-який ефект взагалі без якихось причинних факторів, які до нього призвели. Тим не менш, Свята Трійця – це лише проблематична доктрина, створена християнською церквою, яку жодне логічне пояснення ніколи не зможе підтвердити». Мені довелося безпомічно погодитися з поглядами лектора, адже я тепер не міг обґрунтовано вірити в існування якогось буття, яке одночасно було б своєю протилежністю. «Я б хотів, щоб ви, пане Томасе, - сказав лектор, замислились про те, як віра в те, що Ісус – це сам Бог або син Бога, співпадає з тим, що він був так нажаханий розп’яттям, що кричав: «Елі, Елі, ламаСабахтані?» (Боже Мій, Боже Мій, невже ти полишив мене?) (Матфей 27:46) Що це за філософія? Якщо Ісус був Богом, це означає, що Бог був полишений Самим Богом, і чи може бути Богом той, хто в безнадії кличе по допомогу? Ваша Біблія сама, пане Томасе, повідомила, що син Божий був залишений батьком (Богом), і в цьому випадку покинутий син автоматично і абсолютно природно позбавляється статусу сина та зв’язку з батьком. Що ви скажете? Який може бути зв’язок з покинутим сином? Пане Томасе, скажіть, будь ласка!» Я був приголомшений – і я не знав, що сказати і що зробити з вірою, яку я сповідував як відданий християнин. «Крім того, - продовжував лектор, - як ви гадаєте, Ісус був Богом, коли він в сльозах почав молитися комусь, щоб не померти на хресті?» Я спитав: «Добре, сер, як ви поясните сумісність насильства, яке використовував Пророк Ісламу, з його статусом Посланця Бога?» Відповідь лектора: «Будь-ласка, пане Томасе, наведіть хоча б один випадок з життєвого опису Святого пророка Мухаммада, який покаже, що він проявляв неспровоковану агресію, або будь-який випадок, де він першим напав на якусь людина. Кожна битва, яку він очолював або дозволяв, була лише для самооборони! Біблія не проповідує самозахист. Біблія проповідує самовіддачу у володінні чимось, що було відібрано агресором. Чи дотримуються цього християни? Не кажучи вже про політичну історію християнських народів Європи, чи не пригадаєте ви ті нелюдські методи, які використовувалися християнством, щоб розповсюдити свою віру?» Мені стало соромно від цих слів, адже я мав слухати про негідну поведінку християн. Я, нарешті, наважився поставити ще одне запитання: «Існує доктрина спокутування гріхів людських через кров Ісуса. Ісус заплатив за гріхи людини, тобто, той, хто вірить в Ісуса, очищується та вберігається… Чи є щось подібне в ісламі?» Лектор посміхнувся та відповів: «Мій друже, найвеличніший Дар Божий людині – це здоровий глузд. Якщо людина втрачає його за власним бажанням, ніхто не може їй допомогти. Перш за все, дозвольте мені дізнатися, чи апелює ця доктрина до розуму та здорового глузду. Наприклад, громадянин «А», християнин за вірою, тобто віруючий в Ісуса Христа як свого рятівника, грабує будинок громадянина «Б» та членів його родини. Чи має сенс та логіку відпустити «А» безкарним за законом, а саме – за Законом Справедливого Господа Всесвіту, лише тому, що «А» приймає Ісуса як свого рятівника?» Я був змушений сказати «Ні», тому що сказати інакше означало б позбутися здорового глузду та йти проти логіки! Він продовжував: «Існує один дуже серйозний аспект доктрини спокути через кров Ісуса, тобто, коли ми платимо за річ, вона стає нашою власною і колишній власник цієї речі позбавляється всіх претензій, адже він вже отримав оплату, чи  не так?» Я сказав: «Так». Тоді він сказав: «Якщо гріхи людини були спокуті, Бог не має права карати будь-якого грішника! Кожен грішник, який просто повірив в Ісуса, буде безкарно робити в світі те, що диктують йому його жорстокі пристрасті, адже його Господь немає жодного права навіть спитати його, тому що Ісус спокутував всі людські гріхи. Чи може це все відповідати логіці та здоровому глузду? Чи може це вчення допомогти життю на землі досягти миру та безпеки?» Він продовжував: «Будь ласка, пам’ятайте, іслам хоче, щоб кожна людина завжди пам’ятала, що вона відповідає за своє власне життя, а також за інтереси колективного життя в цьому світі, за себе в якості члену не лише людської раси, але й творіння Господу в цілому. Іслам постійно запрошує та закликає людину до праведності з обіцянкою винагороди в майбутньому житті та неодноразово попереджає його про пороки і, як наслідок, про покарання від Справедливого Господа. Священний Коран неодноразово попереджає, кажучи: «Бійтеся того дня, коли одна душа не матиме змоги допомогти іншій, коли не буде прийнято заміни, коли не буде користі від заступництва, і коли не буде помічників!» (Коран 2:123) «Хто йде прямим шляхом, той іде сам для себе. І хто зійшов із нього, той зійшов тільки сам проти себе. І ніхто не понесе тягар іншого» Ми ж не карали нікого, не відправивши перед тим посланця». (Коран 17:15) «О ви, які увірували! Воістину, Ми створили вас із чоловіка та жінки й зробили вас народами та племенами, щоб ви знали одне одного. Воістину, найшановніші з-посеред вас перед Аллагом – найбільш богобоязливі! Воістину, Аллаг – Всезнаючий, Всевідаючий!» (Коран 49:13) Погрожуючи людині тяжким покаранням за її зло, Священний Коран розкриває також безкінечну милість Всемилостивого Господа, який не хоче, щоб людина була грішною, а хоче, щоб вона шукала прощення у Нього. Єдина умова для помилування – це покаяння грішника, його намір внести зміни в свою поведінку у майбутньому і прагнення всією душею до послуху та вдячності Всемилостивому Господу за його безмежну милість. Заради Бога, скажіть мені, пане Томасе, що ви вважаєте розумним та доцільним: зробити людину сп’янілою та необережною в гріху (тобто зробити її необґрунтовано впевненою в тому, що її гріхи вже були оплачені кимось); або ж попередити людину про те, що вона зобов’язана боротися з пороками (тобто попередити її про природні наслідки та про покарання від Справедливого Господа за будь-який проступок чи непокору)?» Я відчував, що зрозумів неспроможність доктрини спокути, на якій побудована вся будівля християнської віри. Божественна Милість Господа зійшла на моє серце в новому світлі Божественного керівництва. Я подякував Богові за звільнення мене від лап вельми оманливого догматичного вчення та за те, що Він привів мене до ісламу. Я знайшов його шляхом неупередженого розслідування, я дізнався, що це правильний та прямий шлях до спасіння, який Сам Всемилостивий Господь показав людині через останнього посланця Мухаммада, мир йому та благословення Аллага. Коли я відкрито визнав істинними аргументи, висунуті лектором, і подякував йому, він сказав мені: «Томасе! Ви повинні дякувати Богу за благословення та виконання Його милосердної обіцянки кожному щирому шукачу Істини!» Всемилостивий Господь виконав Свою милостиву обіцянку дати людству вічне керівництво через Святого Пророка Мухаммада, яке стане його керівництвом на всі часи. Після отримання сильних та неспростовних аргументів проти вчення про Святу Трійцю, а також багатьох інших основ християнської віри, я лише дивувався, як така необґрунтована віра може привернути таку величезну кількість людей в світі? Одного разу мій батько повернувся додому дуже радісний, і одразу, як приїхав, він покликав мене і сказав: «Ти будеш рад дізнатися, мій любий сину, що сьогодні я привів 109 душ до наших лав! За хрещення такої кількості людей керівник нашої місії похвалив мої заслуги та збільшив мою зарплатню та відрядні, і нагородив мене відповідно до кількості хрещених мною!» Я спитав: «Хто вони, батьку, ті, хто був хрещений?» Він сказав: «Вони з п’яти навколишніх сіл. Чоловіки, жінки та діти». Я спитав: «Чи всі вони освічені?» Він сказав: «Ні, вони бідняки з нетрів; вони працюють на рисових полях в своїх селах». Я спитав, чи розуміють вони повною мірою їхнє дотримання християнської віри. Чи зможе кожен з них витримати допит про рішення приєднатися до християнської віри? Він відповів: «Що ти маєш на увазі? Я ж сказав тобі, що вони всі неосвічені, бідні, неписьменні, робітники з нетрів! Група складається з чоловіків, жінок та дітей. Тепер мені доведеться ходити туди щодня та розповідати їм про вчення нашої віри». Почувши це, я посміхнувся, і, побачивши це, мій батько спитав: «Чому ти посміхаєшся, Томасе? В чому справа?» Я сказав: «Нічого, батьку. Я не бачу в цьому масовому переході причин для гордості чи задоволення, на які може претендувати будь-яка істинна релігія або будь-яка справжня та розумна віра, оскільки це ніщо інше, як експлуатація неосвіченості та незнання бідних робітників. Це веде ментально сліпих у щось, чого вони не знають та не усвідомлюють!» Чи думаєш ти, батьку, що розумна людина може пишатися тим, що неписьменні чоловіки, жінки та діти прийняли його ідеали, і справедливо претендувати на найменший ступінь заслуг чи цінність думок? Входження в таку віру, як іслам, відбувається лише після детального вивчення, тільки свідомо та з абсолютною переконаністю, а ми, християни, пишаємося своїм успіхом в приєднанні до наших лав неписьменних робітників, які у зв’язку з обставинами змушені прийняти християнське вчення, не знаючи, що вони роблять, правильно це чи ні? Розум в невіданні, як чистий аркуш, на ньому можна писати все що завгодно. Якщо сьогодні, щоб завоювати прихильність неосвічених мас, ми вихваляємось перед неписьменними новонаверненими нашою людяністю та власною жертовністю в справі розповсюдження нашої віри, батьку, то решта світу також забуде Міланський Едикт[3]? І повністю зітруться всі записи про звіряче свавілля, яке християнство чинило щодо бідних беззахисних євреїв в своєму власному палкому бажанні знищити їхні лави?» Я продовжував: «Якщо ти дозволиш, батьку, я хотів би дізнатися у тебе. Біблія в твоїх руках повинна просто читатися, вчитися на пам’ять чи проповідуватися іншим? Або це те, що повинно бути задіяно в нашому повсякденному житті? Якщо вона повинна бути задіяна, то будь такий ласкавий, батьку, покажи мені, як християнський світ підставляє другу щоку, якщо по одній вже вдарили? Чи може і сьогодні щирий християнин віддати свою сорочку, коли у нього відібрали пальто? Ти, батьку, віддаси весь наш дім, якщо хтось вдереться в нього та привласнить собі одну з кімнат? Якщо християнські держави світу дійсно вірять в цю доктрину самовіддачі, чому вони підтримують свої військові та поліцейські сили? Будь ласка, скажи мені, батьку, чи є земне застосування віри в будь-які золоті ідеали, які можуть лише прикрашати сторінки деяких книг і які можуть лише проповідуватися, але ніколи не практикуватися? Чому ми не можемо прийняти доктрину самооборони, яка викладається ісламом, та принцип помилування кривдників, якщо вони покаялися, та покращувати їхню моральність? Заради Бога, дозволь мені дізнатися, батьку, як можуть три різні сутності бути одночасно абсолютно одним, як за кількістю, так і за своєю природною сутністю досконалої єдності? На яких розумних підставах може той, хто полишений Богом, бути самим Богом, і якщо в Ісуса треба вірити, як в Божого сина, то які можуть бути взаємовідносини у покинутого сина з його батьком? Яке право має християнство претендувати на істину, коли його розповсюдження відбувалося з нелюдськими звірствами християнських армій проти бідних беззахисних євреїв? Проведення звірських безчинств, в святе ім’я Христа, було цілком підтримано навіть християнською владою Міланського едикту та всесвітньо відомим християнським вченим Гіббоном в його відомій роботі: «Захід та падіння Римської Імперії». Доктрина спокути через кров Христа, звісно, приваблює тих людей, які згрішили та не хочуть відмовитися від гріха під захистом доктрини, яка говорить, що ціна за їхні гріхи вже була сплачена. Якими б грішниками вони не були, вони не будуть покарані за свої огидні злочини, адже Ісус заплатив за гріхи людини. Бог втратив право карати грішників. Є багато таких речей, батьку, які треба неупереджено вивчати та міркувати. Я кажу тобі, батьку, які б не були наслідки та біди, які б могли спіткати мене, я, зі свого боку, вирішив не продавати своє сумління та здоровий глузд, щоб вірити в такі необґрунтовані догматичні вчення. Я прийняв іслам, і якщо ти не розсердишся на мене, то дозволь мені пояснити тобі моє рішення. Я зроблю це, коли попросиш. Мені не подобається ідея, що мої думки та переконання можуть бути нав’язані силою, адже релігія іслам, яку я тепер відкрито сповідую, приписує, що не повинно бути ніяких примусів у питаннях віри, оскільки правда виявлена проти брехні». На свій подив, я відмітив, що батько вислухав мої одкровення з цілковитою увагою до моїх особистих поглядів та переконань, і нарешті він сказав: «Сину, не думаю, що твій батько – дурень. Я періодично стикався з такими ідеями протягом свого життя, коли мав можливість обговорити релігію з моїми мусульманськими друзями. Заради Бога, тримай все це при собі. В протилежному випадку знай, що нас викинуть на вулицю, як нужденних». За кілька днів мій батько теж вирішив оголосити себе мусульманином. І тепер, щоб поінформувати і скерувати кожного, хто знаходиться у пошуках правди, я відкрито заявляю про фактичні результати моїх щирих досліджень, що іслам є не лише останньою Могутньою Релігією, але також є досконалою релігією, яка містить все благе. Однією з характерних та дивовижних рис ісламу є те, що він вимагає від своїх послідовників вірити, що всі попередні релігії світу були послані Богом для відповідних людей тих часів. Одна з основ цієї віри в тому, що її послідовники повинні вірити в усіх пророків, посланих в світ до пророка Мухаммада, як в правдивих та безгрішних. Мухаммад – так звали Пророка, через якого ця всеохоплююча віра була представлена в її повній та досконалій формі для всього людства на всі часи. Захід назвав цю віру «магометанством», щоб назва відповідала за формою назві інших релігій: християнству, буддизму, конфуціанству, зороастризму та індуїзму. З іншого боку, вже дано її назву в її книзі, в Священному Корані, як «іслам», і Пророк ісламу називається мусульманином, як і будь-який інший віруючий. Різні пророки проповідували одну й ту ж саму істину серед різних народів в різні часи, різними мовами, і кожен Пророк Божий згадується в Священному Корані в якості мусульманина. Таким чином, за межами всіх сумнівів, іслам є релігією, якої потребує людство для прогресу в усіх сферах, а також в духовному житті, щоб заслужити спасіння в кінці.

Останні думки

Я сподіваюся, що ви читаєте цю книгу з відкритим серцем та розумом… І я молю Бога, щоб ви побачили світло істини. [1] В давньогрецьких Писаннях сказано «Дух правди», а не «Святий Дух». В тексті використовується Синодальний переклад Біблії. [2] Мається на увазі переклад Біблії англійською мовою, зроблений на початку 17-го століття під патронатом короля Якова. – Прим. ред.. [3] Міланський едикт – лист імператорів Костянтина та Ліцинія, який проголошував релігійну терпимість на території Римської імперії (312-313 рр.)