Якості, які є частиною Іману (Віри)

Якості, які є частиною Іману (Віри) Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного! Хвала Аллагу, Який обдаровує нас благами та милістю й наставляє на прямий шлях Віри, кого забажає. Свідчимо, що немає ніякого божества, гідного поклоніння, окрім одного Аллага, немає у Нього співтоваришів і немає Йому рівних. Промовляємо це свідоцтво, адже той, хто промовить його з розумінням сенсу й буде чинити згідно з ним, увійде до Садів Раю. Свідчимо, що Мухаммад – раб Аллага та Його Посланець. Господь послав йому Коран, щоб він був керівництвом для людства, вказав людям прямий шлях та навчив їх відрізняти істину від брехні. Мир та благословення посланцю Аллага, а також його родині, його сподвижникам та всім, хто пішов шляхом Пророка належним чином аж до Судного Дня. О раби Аллага! Бійтеся вашого Господа та дотримуйтесь Його наказів, які Він передав вам через Свого Пророка. Бережіть свій язик від огидних слів, утримуйте себе від нанесення образ сусідам та шануйте гостей. Повідомляється зі слів Абу Гурайри, що посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) сказав:

من كان يؤمن بالله واليوم الآخر فليقل خيرا أو ليصمت، ومن كان يؤمن بالله واليوم الآخر فليكرم جاره، ومن كان يؤمن بالله واليوم الآخر فليكرم ضيفه

«Хто вірить в Аллага та Судний День, нехай каже благе або мовчить, хто вірить в Аллага та Судний День, нехай шанує свого сусіда, хто вірить в Аллага та Судний День, нехай шанує свого гостя»[11]. В цьому хадісі вказуються три якості істинної Віри, до яких має прагнути кожен віруючий. Якість перша: використання язика лише для промовляння благих слів та відмова від промовляння поганих До благих слів відносяться: згадування Всевишнього Аллага (зікр), читання Корану, тахліль[2], такбір[3], тасбіх[4], спонукання до чинення добрих справ, утримання від поганих справ, сердечне та щире напучення, навчання людей знанню Релігії, примирення тих, хто посварився, вітання мусульман словами «ассаляму алєйкум», спілкування з людьми у ввічливій та приємній формі, особливо зі своїми єдиновірцями мусульманами, як сказав Всевишній Аллаг:

وَقُولُواْ لِلنَّاسِ حُسْناً

«Кажіть людям добре слово» (Коран 2:83). Людина зобов’язана утримувати свій язик від непристойностей і не говорити дурних слів, найгіршими з яких є слова багатобожжя (ширк) та невір’я (куфр), лайка, брехня, неправдиві свідчення, плітки, наклеп. Також людина повинна утримуватися від порожніх та зайвих промов, тобто від слів, в яких немає жодної потреби, та від розмов, які не стосуються людини. Повідомляється зі слів ібн Умара, що Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав:

لا تكثر الكلام بغير ذكر الله فإن كثرة الكلام بغير ذكر الله قسوة للقلب و إن أبعد الناس عن الله القلب القاسي

«Не кажіть багато слів, окрім згадування Аллага. Воістину, багатослів’я в чомусь, окрім згадування Аллага, - це черствість серця, адже найбільш далека людина від Аллага – це власник черствого серця»[5]. О мусульмани, будьте пильні та стережіться своїх власних язиків, адже Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав:

إن الرجل ليتكلم بالكلمة من سخط الله لا يلقي لها بالا يهوي بها في النار أبعد مما بين المشرق و المغرب

«Воістину, людина може сказати лише одне слово, яке прогнівить Аллага, а сама людина не зважить на це, і за це слово її кинуть у Полум’я на глибину, яка перевищує відстань між сходом та заходом»[6]. Повідомляється зі слів Абу Гурайри, що посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) сказав:

إن الرجل ليتكلم بالكلمة لا يرى بها بأسا يهوي بها سبعين خريفا في النار

«Людина може сказати одне слово, вважаючи, що в цьому немає жодної проблеми, за яке вона буде падати у Полум’ї протягом семи десяти років»[7]. Ми повинні пам'ятати, що наші слова записуються за нами.

مَا يَلْفِظُ مِن قَوْلٍ إِلَّا لَدَيْهِ رَقِيبٌ عَتِيدٌ

«Не вимовить ані слова людина, щоб наглядач не був готовий записати його» (Коран 50:18). Мова йде про двох ангелів, яким доручено записувати справи людини. Той, що справа, записує добрі справи, а той, що зліва – погані. Саме тому Пророк наказав нам бути стриманими в своїх словах та сказав: «… нехай каже благе або мовчить». Він наказав нам казати хороші слова і не казати те, що таким не є. Одне слово може завести свого господаря у Вогонь, одне слово може стати причиною загибелі, одне слово може розлучити друзів, одне слово може посіяти смуту, посіяти ворожнечу та пробудити національні чвари часів неуцтва[8]. Якість друга: шанування сусіда, хороше ставлення до нього та відмова від завдавання йому клопоту Добре ставлення до сусідів нам заповів Сам Аллаг в Священному Корані. Сусідом називається той, хто живе поруч з тобою, не залежно від того, прилягає його дім до твого чи він просто знаходиться поруч. Деякі наші праведні попередники [9] казали: «Межі сусідства простягаються на сорок будинків з кожного боку [від твого будинку]». Шанування сусідів полягає в доброму ставленні до них, надання їм допомоги, якщо вони неї потребують, даруванні їм подарунків, у ввічливості та шанобливості в розмові з ними, а також в щирій та добросердній настанові в тому випадку, якщо вони роблять щось негідне щодо Аллага або людей. Один із сподвижників казав: «Чи знаєш ти, що таке «право сусіда»? Це: допомогти йому, коли він просить про допомогу, дати йому у борг, якщо він просить, проявити участь, якщо він опиниться у скруті, навідувати його, якщо він захворів, вітати його, якщо у нього радість, підтримувати його, якщо його спіткало лихо, брати участь в його похороні, якщо він помер, не обкладати його будівлями, закриваючи доступ повітря до нього, без його дозволу». Щодо образ та завдання шкоди сусідові, то це абсолютно неприйнятно та суворо заборонено Шаріатом. Завдавати шкоди заборонено будь-якій людині, але щодо сусіда ця заборона набагато сильніша. Повідомляється зі слів ібн Мас’уда, що Пророка (мир йому та благословення Аллага) спитали: «Який гріх є найстрашнішим?», він відповів: «Робити когось рівним Аллагу, не дивлячись на те, що Він тебе створив». Далі його спитали: «А потім який?», він відповів: «Вбивати свою дитину, побоюючись, що вона буде їсти разом з тобою». Потім спитали: «А потім який?», Пророк відповів: «Скоєння перелюбства з дружиною сусіда»[10]. Повідомляється зі слів Абу Шурайхи, що Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав:

لا يؤمن ، والله لا يؤمن ، والله لا يؤمن » قالوا : وما ذاك يا رسول الله ؟ قال : » جار لا يأمن جاره بوائقه

«Не увірує, клянуся Аллагом, не увірує, клянуся Аллагом, не увірує». Сподвижники спитали: «Хто, о посланцю Аллага?» Пророк відповів: «Та людина, сусід якої не перебуває в безпеці від неї»[11]. Сусід праведної людини повинен перебувати у повній безпеці від будь-яких страхів та погроз, від поганих вчинків та витівок, таких як: підглядання з даху свого будинку або крізь шпарини в паркані за тим, що відбувається в будинку та в дворі сусідів, підслуховування їхніх розмов з метою дізнатися родинні таємниці або просто заради цікавості. Також заборонено турбувати сусідів звуками, які заважають їхньому спокою, сну та відпочинку, тим паче, якщо це заборонені звуки: музика, естрадні пісні тощо. Неповагою до сусідів також є виставляння сміття на їхньому шляху або перед їхніми будинками, спрямування використаної води в бік їхніх дверей або дороги. Це може призвести до того, що вони перечепляться, підсковзнуться або просто будуть страждати від поганого запаху та виду. Якість третя: шанування гостя Гостинність – це відмінна риса ісламського етикету, який є рисою характеру всіх пророків та праведних людей. Якщо в селищі немає ніяких готелів та їдалень, то проявити гостинність до подорожнього є обов’язком мусульманина. Обов’язкова гостинність – це один день та ніч, але можна подовжити до трьох днів. Повідомляється зі слів Абу Шурайха, що Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав:

من كان يؤمن بالله واليوم الآخر فليكرم ضيفه جائزته، قالوا: يا رسول الله وما جائزته؟ قال: يومه وليلته، قال: والضيافة ثلاثة أيام، فما كان وراء ذلك فهو صدقة عليه

«Хто вірить в Аллага та Судний День, нехай шанує свого гостя протягом встановленого часу». Сподвижники спитали: «А який час для нього встановлений?» Пророк сказав: «День та ніч», додавши: «Гостинність повинна виявлятися три дні, а все, що буде після цього, є милостинею (садака)»[13]. Гостинність є обов’язковою (ваджіб) протягом одного дня та ночі, а наступні два дні роблять цю гостинність досконалою та ідеальною. Серед вчених існує розбіжності щодо обов’язковості другого та третього днів, деякі вважають ці дні бажаними (мустахабб). Також існує заборона на тривале проживання у людей, які надали притулок. Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав:

لا يحل له أن يأوي عنده حتى يحرجه

«Не дозволяється людині знаходитися у нього[14][настільки довго], що вона почне ставити господаря у незручне становище». Або як мовиться в іншому хадісі: «… поки вона не починає підштовхувати господаря до гріха». Тому людина повинна планувати так, щоб зупинитися у таких людей, які зможуть проявити належну гостинність, і вона повинна уникати зупинятися в домі тих, хто не зможе виконати цей обов’язок через бідність або нестачу чогось необхідного для прояву гостинності.  Гість повинен намагатися не завдавати неприємностей господарям і не ставите їх у незручне становище. Людина, яка відмовляється проявити обов’язкову гостинність, скоює гріх, оскільки полишає обов’язковий припис релігії (ваджіб). Подорожній навіть має право вимагати своє право на гостинність, а обов’язком мусульман, які дізналися про його положення, є допомогти йому відстояти свої права. ‘Укба ібн ‘Амір сказав: «Ми (сподвижники) якось сказали: «О посланцю Аллага, ти відправляєш нас [виконувати певні задачі], і ми зупиняємось на ночівлю в деяких селищах, але люди не надають нам притулок. Що ти на це скажеш?» Тоді посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) сказав нам:

إِنْ نَزَلْتُمْ بِقَوْمٍ فَأَمَرُوا لَكُمْ بِمَا يَنْبَغِي لِلضَّيْفِ فَاقْبَلُوا ، وَإِنْ لَمْ يَفْعَلُوا فَخُذُوا مِنْهُمْ حَقَّ الضِّيَافَةِ الَّذِي يَنْبَغِي لَهُمْ

«Якщо ви зупинитесь в якомусь місці, і люди виділять вам те, що належить гостю, то прийміть це. Якщо ж вони не зроблять це, то вимагайте у них право гостя, якого вони мають дотримуватися». Абдулла ібн Умар (хай буде задоволений ним Аллаг) казав: «Той, хто не проявляє гостинність, не має стосунку до Мухаммада (мир йому та благословення Аллага) і не має стосунку до Ібрагіма (мир йому)». Якось Абу Гурайра (хай буде задоволений ним Аллаг), будучи подорожнім, зупинився перепочити біля якогось селища і попросив проявити до нього гостинність, але йому відмовили. Абу Гурайра трохи відійшов від них і зупинився перепочити, після чого сам запросив цих людей поїсти разом з ним, але вони не відповіли на його запрошення. Тоді він сказав: «Ви не пускаєте гостя, не відповідаєте на запрошення, ви не маєте до Ісламу жодного стосунку». Віра наказує нам утримуватися від нанесення образ та завдавання неприємностей, робити добрі справи та допомагати людям, особливо гостям та сусідам. Адже Іслам – це релігія милості та співчуття, релігія взаємодопомоги, благодіянь та богобоязливості. Добросусідство та гостинність були відомі арабам ще з доісламських часів, Іслам же затвердив та закріпив ці дві благородні якості, тому що ця релігія сприяє розвитку гідної моральності та хороших якостей особистості. Хвала Аллагу за те, що обдарував нас цією Релігією, яка сама вже є найбільшою милістю, яку дарували людству. Всевишній сказав в Священному Корані:

إِنَّ هَـذَا الْقُرْآنَ يِهْدِي لِلَّتِي هِيَ أَقْوَمُ وَيُبَشِّرُ الْمُؤْمِنِينَ الَّذِينَ يَعْمَلُونَ الصَّالِحَاتِ أَنَّ لَهُمْ أَجْراً كَبِيراً

  «Воістину, цей Коран провадить до того, що найправильніше, і сповіщає віруючих, які роблять добрі справи, про те, що на них чекає велика винагорода!» (Коран 17:9). О раби Аллага! Бійтеся вашого Господа і робіть благодіяння тим, кому Він наказав їх робити. Аллаг (Великий Він та Славетний) сказав:

وَاعْبُدُواْ اللّهَ وَلاَ تُشْرِكُواْ بِهِ شَيْئاً وَبِالْوَالِدَيْنِ إِحْسَاناً وَبِذِي الْقُرْبَى وَالْيَتَامَى وَالْمَسَاكِينِ وَالْجَارِ ذِي الْقُرْبَى وَالْجَارِ الْجُنُبِ وَالصَّاحِبِ بِالجَنبِ وَابْنِ السَّبِيلِ وَمَا مَلَكَتْ أَيْمَانُكُمْ إِنَّ اللّهَ لاَ يُحِبُّ مَن كَانَ مُخْتَالاً فَخُوراً

«Поклоняйтесь Аллагу та не додавайте Йому нікого як рівного. Якнайкраще ставтеся до батьків, родичів, сиріт і бідних; а також до сусідів, які є вашими родичами[15], і до тих, які не є вашими родичами[16]; до побратима[17], до подорожнього, а також до рабів ваших. Воістину, Аллаг не любить зухвалих і гордих» (Коран 4:36) В цьому аяті Аллаг згадав про десять прав, спочатку Він згадав про Своє право, потім про права батьків, потім про права родичів, потім про права слабких та нужденних людей, таких як сироти та бідняки, потім про права сусідів та інших людей, з якими доводиться близько спілкуватися або спільно проживати. Потім Аллаг згадав про права подорожніх, які зупиняються тимчасово, потім про права невільників, підвладних людей. До останньої категорії праведні попередники [18] відносили навіть тварин, якими володіє людина, і які також мають право на хороше ставлення до них. В збірці хадісів «аль-Бахр аз-Заххар» імама аль-Баззара повідомляється зі слів Джабіра, що Пророк (мир йому та благословення Аллага) розділив всіх сусідів на три категорії: 1) сусід, який має одне право, 2) сусід, який має два права, 3) сусід, який має три права. Щодо сусіда, який має одне право, то це сусід не мусульманин і не родич, йому належить право добросусідства. Сусід, який має два права – це сусід-мусульманин, який не є родичем, йому належить право ісламського братства та право добросусідства. Сусід, який має три права – це сусід-мусульманин та родич, йому належить право ісламського братства, право на добросусідство та право родинних зв’язків. Дорогі мусульмани, бійтеся Аллага та дотримуйтесь прав людей, воістину, кожен з вас є відповідальним за дотримання цих прав. Хвала Аллагу, Господу світів, мир та благословення його посланцю Мухаммаду, а також його родині та всім його сподвижникам. Автор: шейх Саліх ібн Фаузан ібн Абдулла аль-Фаузан З книги: «аль-Хутаб аль-мінбарійя фі аль-мунасабат аль-асрійя». Переклад: редакція сайту WhyIslam.to Українську версію підготовлено редакцією сайту www.lifeislam.org   [1] Хадіс передали аль-Бухарі та Муслім. [2] Тахліль – промовляння слів «Ля іляга ілля-Ллаг» (Немає божества гідного поклоніння, окрім Аллага). [3] Такбір – промовляння слів «Аллагу Акбар» (Аллаг Найвеличніший). [4] Тасбіх – промовляння слів «Субхана-Ллаг» (Бездоганний Аллаг, святий Аллаг, позбавлений будь-яких недоліків). [5] Хадіс навів ат-Тірмізі. [6] Хадіс навели аль-Бухарі та Муслім. [7] Хадіс навели Ахмад та ат-Тірмізі. [8] Часи неуцтва (Джагілія) – доісламська епоха, час до початку пророчої місії Мухаммада (мир йому та благословення Аллага). [9] Праведні попередники (саляфу саліх) – це перші три покоління мусульман: сподвижники посланця Аллага (мир йому та благословення Аллага), потім їхні учні табіїни, потім учні табіїнів. Також саляфами прийнято називати вчених імамів Ісламу, визнаних всією ісламською уммою, чиї слова приймалися всіма мусульманами, як в ранню, так і в пізню епоху. [10] Хадіс передали аль-Бухарі та Муслім. [11] Хадіс передав аль-Бухарі. [12] Хадіс передав Муслім. [13] Хадіс передали аль-Бухарі та Муслім. [14] «у нього» - тобто у людини, яка прийняла гостя. [15] Вираз «аль-джарі зі-ль-курба» (الْجَارِ ذِي الْقُرْبَى) можна перекласти як «сусід з числа родичів», так і просто «близький сусід», тобто той, чий дім знаходиться поруч. [16] Вираз «аль-джар аль-джунуб» (وَالْجَارِ الْجُنُبِ) можна перекласти як «сусід, який не є вашим родичем», так і просто «далекий сусід». [17] Вираз «ас-сахібу бі-ль-джанб» (الصَّاحِبِ بِالجَنبِ) можна перекласти як «супутник в дорозі, близький товариш, людина, з якою доводиться тісно спілкуватися», так і «чоловік, дружина». Якщо врахувати альтернативні значення цих виразів, то переклад цього аята вийде такий: «Робіть добро батькам, сиротам, біднякам, близьким сусідам та далеким сусідам, чоловікові та дружині…» Безсумнівно, що даний аят містить в собі всі ці значення, в чому також виявляється чудесна та неперевершена лаконічність Священного Корану. [18] Див. посилання 9.