Вплив Ісламу на науку

Допитливий дослідник, який хоче зрозуміти причину незвичайно швидкого розвитку сучасної науки та нових технологій, безперечно, погодиться з тим, що дане явище нерозривно пов’язане з впливом Ісламської цивілізації. Саме вона стала колискою цілої низки наукових дисциплін та напрямків, а також породила багатьох відомих науковців. С.Х. Хаскінс писав: «Наявні факти свідчать про те, що араби Іспанії були головним джерелом відкриттів в галузі культури на території Західної Європи в Епоху Відродження». Мусульмани поклали початок тим фундаментальним дослідженням, які стали основою розвитку сучасної науки. Якщо ви проглянете «Словник Технічних Термінів Аеронавтики», то знайдете, що назви 60% описаних там зірок мають арабське походження. Тривалий час праці ранніх мусульманських науковців залишалися головним джерелом наукових знань, з яких черпав інформацію весь західний світ, і, зокрема, Європа епохи Ренесансу. Багато з цих праць було покладено в основу учбових програм європейських університетів. Маркіз Дафферін писав: «Своїм відродженням з мороку Середніх віків Європа, здебільшого, зобов’язана мусульманській науці, мусульманському мистецтву та мусульманській літературі…» Модель сонячної системи. 12 ст. Багдад. Мусульманські вчені досліджували наукові знання, що зародилися в Індії, Китаї та Давній Греції, потім перекладали їх, обробляли, систематизували та доповнювали в різних наукових центрах ісламського світу. Звідти їх запозичувала Східна Європа. Окрім того, мусульманські науковці стали родоначальниками нових наукових дисциплін та напрямків. Астролябія (від грец. astron – зірка та labein - взяти). Астрономічний прилад, винайдений мусульманами для визначення розташування небесних тіл (широко використовувався для визначення географічних координат вже в епоху Середньовіччя). Прилад, зображений на малюнку, знаходиться в Музеї історії наукових знань «Уіпл» в Кембриджі. Дж. Х. Денісон писав: «В шостому та сьомому сторіччях цивілізований світ знаходився на межі хаосу. Стара культура, яка дала життя цивілізації, подарувавши людям відчуття єдності, і підкорила їх правлінню царюючої династії, була знищена, і не знайшлося нічого рівноцінного їй, що могло б зайняти її місце. Здавалося, що культура, яка створювалася протягом чотирьох тисячоліть, знаходиться на межі розпаду, і людство готове повернутися в часи диких варварів, коли всі племена та народи воювали між собою, а таких понять, як закон та порядок не існувало. Минулі принципи, на яких будувалися міжплеменні  стосунки, втратили свою силу. Нові ж, принесені християнством, не виправдали сподівань, і, замість згуртування людей та встановлення порядку, викликали лише розкол та хаос. То був час, коли світ занурився в безодню людського горя. Цивілізація, що уподібнилася гігантському дереву, чий листяний орнамент окутав весь світ, і чиї гілки прикрасили дивовижні плоди, що втілили у собі досягнення мистецтва, науки та літератури, виявилась … прогнилою наскрізь. Чи існувала тоді якась культура, яка могла б ще раз згуртувати людство та врятувати цивілізацію?.. І саме в цих умовах (серед цих людей) народилася людина, Мухаммад, який судилося об’єднати весь відомий на той час світ…» Мусульмани досягли видатних результатів в усіх галузях техніки, науки, а також на інтелектуальній ниві. Нижче ми наведемо імена деяких відомих мусульманських науковців. Аль-Хорезмі, Абу Абдуллах (або Абу Джафар) Мухаммад ібн Муса аль-Хорезмі (780-850). Вчений-математик, засновник алгебри та деяких нових напрямків в математиці, автор першого посібника з арифметики, що базувався на позиційному принципі. Написав трактати про алгебру та календар, а також, відому книгу  «Кітаб-уль-Джабр уа-ль-Мукабала» - «Книга про відновлення та протиставлення» (присвячена розв’язанню лінійних та квадратних рівнянь), від назви якої пішло слово «алгебра». Трактат з алгебри також містить главу з геометрії, тригонометричні таблиці та таблиці широт та довгот міст. На думку деяких дослідників, Аль-Хорезмі є найвидатнішим математиком усіх часів. Біруні, Рейхан Мухаммад ібн Ахмад аль-Біруні (4.10.973 — 13.12.1048, за іншими даними — після 1050), середньо-азійський вчений-енциклопедист. Його праці стосуються математики, астрономії, фізики, ботаніки, географії, загальної геології, мінералогії, етнографії, історії та хронології. Він висунув теорію про обертання землі навколо своєї осі та її рух навколо Сонця за шість століть до Галілея. Визначив окружність Землі. Німецький орієнталіст E. Sachau сказав про Біруні: «Він був видатним інтелектуалом в історії людства». Ібн Рушд (лат. Averroes 1126–1198). Андалузький (іспанський) філософ та лікар, знавець ісламського права та математики. Ібн ан-Нафіс, Абуль-Аля Аляуд-Дін Алі ібн Абуль-Хазм (1213– 1288). Видатний науковець в галузі медицини, ісламського права, логіки та арабської філології. Його називали батьком наук свого часу. Найбільш відомою працею ібн ан-Нафіса в галузі медицини є книга «Аш-Шáміль фіт-Тиб», яка по праву вважається медичною енциклопедією. Він також є автором теорії про малий або легеневий кровообіг, яка докорінно відрізнялася від розповсюджених в той час точок зору Галена та Авіценни, і фактично поклала початок відкриттям Уільяма Харві та Мігеля Сервето (про кровообіг), випередивши їх на кілька століть. Аммар ібн Алі аль-Маусілі ібн Іса аль-Каххаль (10-те сторіччя) - видатний каїрський науковець в галузі офтальмології. Розроблена ним операція видалення катаракти шляхом відсмоктування кришталика за допомогою винайденої ним порожнистої голки, мала великий успіх і отримала назву «операція Аммара». Будова ока. Малюнок наводиться в давній книзі лікаря-мусульманина. Процедура отримання ліків. Це копія малюнка, який був знайдений в книзі одного з мусульманських науковців-фармацевтів давнини. Ібн аль-Хайсам, Абу Алі аль-Хасан ібн аль-Хасан ібн аль-Хайсам (965–1039). Видатний математик, фізик, астроном та лікар. Вважається одним з основоположників експериментального методу в науці. В Європі ібн аль-Хайсам відомий як «Аль-Хазен» (Alhazen). Особливе місце серед його праць займає «Книга оптики» (Кітаб-уль-Маназір). Аль-Хайсам дослідив будову ока, довівши неспроможність ідей Платона та Евкліда про людський зір. Він розробив концепцію бінокулярного зору (бачення двома очима) і першим пояснив феномен зору, як процесу,  в якому промені, що потрапляють в око від об’єктивів, формують всередині кришталика зображення. В 1572 «Книга оптики» була перекладена латинською мовою; за цим перекладом знайомився з проблемами оптики Іоганн Кеплер. Ібн аль-Хайсам ввів у науковий вжиток поняття важкості повітря, пов’язав густину повітря з висотою. Після нього науковці почали займатися проблемами заломлення світла. Абу Бакр Мухаммад ібн Закарія Ар-Разі, латинізоване ім’я Разес, Rhazes (865–925) – іранський науковець-енцеклопедист, лікар, алхімік та філософ. Основні його роботи з медицини – книга «Аль-Хаві» («Всеосяжна книга з медицини») та 10-томна «Медична книга, присвячена Мансуру». Ар-Разі ввів у медичну практику складання історії хвороби для кожного хворого, використання гіпсової пов’язки для іммобілізації кінцівки при переломах. Одним з перших почав застосовувати вату при перев’язках та кетгут при зашиванні ран: описав спеціальний інструмент для видалення сторонніх тіл з горла. Схема кровообігу та внутрішніх органів людського тіла. Малюнок наводиться в стародавній книзі лікаря-мусульманина. Абдуль-Латиф аль-Багдаді, Муваффак ад-Дін Абу Мухаммад бін Юсуф Абдуль-Латиф аль-Багдаді (1162 – 1231) та Абуль-Касім Халаф ібн Аббас аз-Захраві. Два видатних науковця в області стоматології. Автори кількох відомих книг з практики лікування зубів та ілюстрованих трактатів про хірургію, хірургічні інструменти та про їхнє використання. Шаріф аль-Ідрісі, Мухаммад ібн Абдуль-Азіз аш-Шаріф аль-Ідрісі (1100 – 1165). Науковець-географ, мандрівник та відомий укладач мап світу. Розробив теорію про сім частин світу, винайшов навігаційні прилади. Відвідав міста Андалусії, Франції, Англії, Північної Африки, Хіджазу, Єгипту, Малої Азії та Греції. Це лише частина імен великої плеяди чудових мусульманських науковців, які зробили беззаперечний внесок в розвиток науки та техніки. Багато хто з них був незаслужено забутий, внесок їхній недооцінений або ж їхні роботи приписували іншим. Артур Глен Леонард писав: «Хіба не слід нам, тим, хто вважають себе підкорювачами вершин, які були невідомі попереднім культурам та цивілізаціям, визнати той факт, що Європа і донині знаходилася б у мороці неуцтва, якби не вплив високорозвиненої культури арабів, їхньої інтелектуальної могутності … та здорової системи поглядів?» Мапа світу. Малюнок наводиться в книзі одного з мусульманських науковців-географів. Достоїнство знань в Ісламі та вищість мусульманських науковців минулого.

• Прагнення до знань є релігійним обов’язком кожного мусульманина та мусульманки.
• З точки зору Ісламу, основна мета розвитку науки – це укріплення в серцях людей віри в Аллага шляхом вивчення Його знамень. Світський же світ, як правило, розглядає науку, як засіб відвернення людей від релігії.
• Іслам спонукає науковців використовувати свої знання з благою метою; цього принципу суворо дотримувалися мусульманські науковці минулого. Більшість же сучасних науковців використовують свої знання з корисливих міркувань, що часто обертається злом та нещастям для оточуючих.
• Мусульманські науковці минулого розповсюджували свої знання всюди, щоб якомога більше людей могли скористатися ними. Більшість сучасних науковців, зробивши якесь відкриття, прагнуть звузити коло тих, хто може скористатися його плодами.
• Мусульманські науковці минулого займалися наукою, сподіваючись на задоволення Аллага та Його винагороду. Більшість же сучасних науковців, проводячи наукові дослідження, переслідують лише матеріальну вигоду.