«Вони поклоняються мені і не додають у поклонінні нікого» (Коран 24:55)

kaaba

Сьогодні дуже важливо зрозуміти, що може дати мусульманський світ сучасному суспільству. В чому полягає місія ісламу. Для того, щоб відповісти на це запитання, необхідно передусім звернутися до першоджерел ісламу та його багатовікової історії. Ми зробимо це, щоб виявити найбільш типові риси раннього мусульманського суспільства, порівнявши його і з до ісламською епохою, і з сучасністю. Це допоможе нам краще зрозуміти цілі Шаріату та зрозуміти способи їхнього досягнення. Це буде цікаво і тим, хто не знайомий з ісламом і знаходиться в полоні упереджень стосовно його віровчення та історії. Гадаю, ми не припустимося помилки, якщо почнемо опис мусульманського суспільства з доктрини єдинобожжя – найяскравішої заповіді ісламу, що виражена в свідоцтві «ля іляга ілля-Ллаг» - «немає божества, окрім Аллага». Це перший та найважливіший зі стовпів ісламу, роз’ясненням якого Пророк Мухаммад займався протягом всієї своєї проповіді. В різних формах цей вираз повторюється в Священному Корані тридцять шість разів. Він означає, що ніхто не заслуговує обожнення та поклоніння, окрім Єдиного Аллага. Його право на поклоніння витікає з двох простих істин. По-перше, Він один створив Всесвіт з усіма його творіннями та керує ними. Він дарує життя та умертвляє, звеличує та принижує, обдаровує та позбавляє. Він змінює день ніччю, а ніч днем, посилає дощі та наводить посуху. Він підтримує порядок у Всесвіті, і ніщо не відбувається без Його відома та дозволу. Він створив людину та зробив їй велику ласку, наділив її розумом та наділив численними  благами. І тому лише Він заслуговує того, щоб людина зверталася до Нього з подякою та мольбами, надією та страхом. По-друге, Аллаг має найпрекрасніші імена та досконалі якості, Його милість охоплює всяку річ, і ніхто інший не проявляє більшої турботи про людину, не дивлячись на її впертість та невдячність. Божественні знання, зір та слух безмежні, і ніщо на небесах і на землі не лишається прихованим від Нього. Він здатний на все, він робить лише те, що відповідає Його мудрості, проявляючи милосердя до одних та питаючи по справедливості з інших. Ніхто інший не володіє такими чудовими атрибутами, і ніхто інший не заслуговує того, щоб людина схиляла перед ним голову і зверталися до нього по допомогу. Неухильне дотримання принципів єдинобожжя було головною запорукою успіху мусульманської умми, її прориву до світла справедливості та знання. Віра в єдиного Бога звільнила розум мусульман з полону забобонів, що стримують розвиток думки, та міфів, що узаконили традиційний суспільний устрій. Вона позбавила аравітян від родоплемінних забобонів, допомогла їм критично поглянути на ті устрої та звичаї, яких вони сліпо додержувалися. Вона поклала кінець духовному покріпаченню людини людиною і зробила всіх людей рівними перед Аллагом та перед Його законом. Роль єдинобожжя у розвитку середньовічного суспільства була безмірно великою, і без перебільшення можна сказати, що з ним були пов’язані всі прогресивні зсуви в суспільній свідомості та устрої того періоду. А саме, викриття ідеї посередництва між творінням та Господом передбачало відсутність інститутів жрецтва та церкви, завдяки чому можливостей для зловживання релігійною владою в ісламі було менше, ніж в інших релігійних системах. Усвідомлюючи місце єдинобожжя в ісламській релігії, праведні халіфи та правителі після них надавали першочергове значення збереженню та розповсюдженню монотеїстичної традиції. Добре відома історія про те, як під час паломництва халіф ‘Умар ібн аль-Хаттаб, поцілувавши Чорний камінь, сказав: «Я знаю, що ти всього лише камінь, який не приносить ні шкоди, ні користі, і якби я не бачив, як цілує тебе Посланець Аллага, то не робив би цього!»  (Аль-Бухарі, Муслім, Абу Дауд, ат-Тірмізі та ан-Насаі зі слів ‘Аббаса ібн Рабі’а: аль-Албані Мухаммад Насір ад-Дін. Сахіх ат-таргіб ват-т-таргіб. Ер-Ріяд: Мактаба аль-ма’аріф. 1.1. С.10) Наслідуючи Пророка Мухаммада, халіф поцілував Чорний камінь, який зісланий на землю з Раю разом з прабатьками роду людського та уособлює надію віруючих на повернення в їхню першу обитель. Разом з тим він розумів, що серед паломників було багато неофітів, які ще нещодавно вклонялися камінням та деревам, планетам та вогню, вимолюючи у них земні блага та сподіваючись на їхнє покровительство. Тому він роз’яснив людям, що дотик до Чорного каменя та цілування його не є поклонінням перед цим безпомічним творінням. Так роблять, щоб продемонструвати свою відданість завіту з Аллагом та готовність підкоритися будь-якому Його велінню, навіть якщо його сенс їм остаточно не зрозумілий. Також добре відома історія про те, як четвертий праведний халіф ‘Алі ібн Абу Таліб відправив свого соратника Абу аль-Хаййаджа аль-Асаді з велінням зруйнувати статуї, яким вклонялися язичники. Хадіс про це наводиться в «Сахіхі» імама Мусліма. Звісно, мусульмани не руйнували ідолів, коли рушали з релігійною проповіддю чи у справах торгівлі в країни язичників. Подібні дії мали сенс лише там, де закріпилася влада ісламу, і де суспільство розуміло необхідність знищення всього, що могло стати спокусою для малоосвічених людей. Щодо язичницьких країн, то там належало обмежитись веденням проповіді, роз’ясненням хибності ідолопоклонства та марності обожнення тих, хто не здатний допомогти навіть самому собі, якщо на те не буде волі Творця. В ті часи користь єдинобожжя для особистості та суспільства була очевидна. Ще буди живі свідки жахливої несправедливості та глибоко неуцтва, яке схвалювалося та оберігалося доісламськими традиціями. Достатньо згадати страшний звичай закопування дівчат живцем, який мав місце в язичницькій Аравії. Імам ад-Дарімі повідомив про те, що до Пророка прийшла якась людина і сказала: «Посланцю Аллага, ми були темними людьми та вклонялися ідолам. Ми вбивали своїх дітей. І у мене також була донька. Щоразу, як я кликав її до себе, вона раділа. Якось я покликав її і вона пішла зі мною. Я привів її до колодязя, що був неподалік від мого будинку. Я взяв її за руку і скинув в колодязь. Останнє, що я почув, були її слова: «Тато, тато!» Посланець Аллага заплакав, і з його очей потекли сльози. Один з тих, хто сидів поруч сказав: «Ти засмутив Посланця Аллага». Пророк сказав: «Припини! Він питає про те, що його непокоїть». Потім він сказав: «Розкажи мені свою історію ще раз». Чоловік переказав її, і Пророк знову заплакав так, що сльози з очей потекли по його бороді. Потім він сказав: «Воістину, Аллаг пробачив людям джагілії (букв. «Невігластво», тобто «доісламської епохи») те, що вони чинили. Почни жити (тобто робити свої справи) наново». (Цей хадіс наводиться лише у ад-Дарімі. Хусайн Салім Асад сказав, що його передатчики заслуговують довіри, але його існад відісланий. Ібн Хаджар вважав, що тут мова йде про тих, хто жив в епоху відсутності знань про істинну релігію. Мулла ‘Алі аль-Карі в «Міркат аль-масабіх» пише, що Аллаг пробачив людей джагілії після їхнього навернення до ісламу.) Іслам засудив звичаї язичників і поклав кінець звичаям, які принижували гідність та порушували права людини. Віра у вічне життя змінила світ, вивела народи на новий рівень соціокультурних зв’язків. Закони Шаріату були обґрунтовані не лише історичною необхідністю – вони були скріплені та освячені ідеєю Єдиного Бога, Творця та Годувальника. Ось як заборона на вбивство дітей була викладена в Священному Корані: «… Нікого не вважайте рівним Йому, якнайкраще ставтеся до батьків. Не вбивайте дітей своїх, боячись бідності, адже Ми наділяємо й вас, і їх». (Коран 6:151) Сьогодні пам’ять про ту революцію в суспільній свідомості зберегли лише одиниці. Під впливом інформаційних технологій мозаїчна картинка буття розбивається на фрагменти, які людині не вдається зібрати докупи. Вона втрачає зв’язок з історією та оточуючим світом, в її поглядах не лишається місця для духовності та моральної відповідальності. Сучасне язичництво породжує нові культи насилля та споживання, індивідуалізму та вседозволеності. Міжнародні фінансові інститути перетворюються на храми, що стоять на сторожі нових «богів», а їхні жерці вигадують нові міфи для утримання народів в страху та невіданні. Відступивши від принципів єдинобожжя, людина повернулася до язичницьких звичаїв, убравши їх в нову обгортку. Аборти практикуються в багатьох країнах і майже не вважаються вчинком вартим осуду. Біоетика займається далеко не етичною проблемою евтаназії, обговорюючи право людини на смерть! Гуманізм поступається місцем цинічному прагматизму, що захищає інтереси нової елітарної касти. Незмінною лишається одна проста істина – людина має потребу в ідеї Єдиного Бога не менше, ніж в самому Богові, Його любові, захисті та покровительстві. Український переклад підготовлено редакцією сайту www.lifeislam.org