Віра

iman

Словом «віра» в україномовній ісламській літературі позначають таке поняття як «Іман». Роз’яснення сенсу цього слова та його термінологічне значення в Шаріаті важливо, оскільки це слово різними людьми розуміється по-різному. Християни розуміють його по-своєму, атеїсти по-своєму, сектанти по-своєму. На жаль, деякі мусульмани також не можуть правильно сформулювати для себе поняття Іману (Віри). В принципі, не завжди буває обов’язковим для мусульманина знати всі тонкощі наукових визначень та класифікацій даного поняття, тому що в основі Іман – це природний стан душі людини. Однак бувають моменти, коли це необхідно для того, щоб зрозуміти в чому полягає відмінність нашого розуміння слова Віра (Іман) від розуміння представників інших релігій, а також для того, щоб протистояти переконанням сектантів, таких як мутазиліти, харіджити, мурджиіти, ашаріти, матурідіти тощо. Атеїсти під словом «віруючий» розуміють всіх, хто вірить в існування Бога або богів. Будь-хто, хто вірить у щось потойбічне, у розумінні атеїстів є віруючим. Таке розуміння настільки розповсюдилось, що стало використовуватися майже всюди, і не лише християнами, але навіть, на жаль, і деякими мусульманами. З точки зору Ісламу таке розуміння неприпустиме. Мати Віру (Іман) в шаріатському (ісламському) розумінні може лише мусульманин. І якщо ми кажемо про когось, що він «віруючий» (му’мін), то повинні розуміти під цим лише мусульманина, який вірить в істинність Ісламу. Якщо ми кажемо слово «віруючий», кажучи про не мусульманина, то обов’язково уточнити, «віруючим» у що саме він є, щоб розрізнити дані поняття. В цій статті ми розглянемо походження слова Іман (Віра) і ознайомимось з його термінологічним значенням в Шаріаті. Також сенс слова «Іман» в арабській мові набагато сильніший, ніж сенс слова «Віра» в українській мові. Часто, коли людина каже «я вірю в Бога», деякі люди розуміють це як «сліпу віру», «віру на слово», «раціонально необґрунтовану віру». Слова «я вірю в Бога» в світлі такого сприйняття набирають наступного змісту: «а знаєш, все-таки мені здається, що Бог є, і я буду жити відповідно до цього, хоча і не можу це обґрунтувати». Безумовно, що слово «Іман» в арабській мові не має такого відтінку, воно вказує не просто на віру, а на абсолютну переконливість без крихти сумнівів та вагань.   Мовне значення слова «Іман»   Слово «‘ІМаН» походить від кореня «’А+М+Н» (أ+م+ن) і утворюється від дієслова  «‘А̀аМаНа» (آمَنَ), яке має два основні змістові направлення, про які мова піде далі, після згадування інших слів, які утворені від цього кореня. Першою літерою даного кореня є «хамза» (ء), вона в залежності від огласовок може вимовлятися як різкий звук «’І» чи «’А» чи «’У», тому при транскрибуванні арабських слів з цим коренем я буду завжди супроводжувати написання літери вертикальним апострофом попереду літери, ось таким: [ ' ](не плутайте зі знаком наголосу [ ̀ ]). Якщо ж «хамза» (ء) не має огласовки, то вона позначається різким короткочасним обривом попереднього звуку, в такому випадку я буду писати апостроф без літери, наприклад так: «му‘МіН» (مُؤْمِنٌ).   Інші слова арабської мови, утворені від кореня «’А+М+Н» (أ+م+ن)   «‘АМуНа» дієсл. (أَمُنَ) – бути вірним, надійним. «‘АМаНат» ім. (أَمَانَةٌ) – утворено від попереднього дієслова, означає: 1) надійність, вірність, відданість, чесність: 2) річ, яку віддають на зберігання, застава, депозит; 3) дар, спадок. «‘АМіНа» дієсл. أَمِنَ) ) 1) бути безпечним, благополучним; 2) бути впевненим; 3) довіряти. «‘АМН» ім. (أَمْنٌ) – утворено від попереднього дієслова, означає: безпеку, спокій, порядок, мир. «‘АМіН» ім. أَمِينٌ)) – 1) вірний, надійний, чесний, добросовісний; 2) безпечний, благополучний, 3) довірений, хранитель. «ма‘Му̀Н» ім. (مَأْمُونٌ) – той, хто заслуговує довіри, той, кому довіряють, відданий, надійний. «та‘МіН» ім. (تَأْمِينٌ) – 1) гарантія, 2) застава, довіра комусь чогось, 3) страхування, 4) забезпечення безпеки. «му‘АМміН» ім. (مُؤَمِّنٌ) – 1) той, хто страхує, 2) страховий агент. «му‘АМмаН» ім. (مؤَمَّنٌ) – 1) Людина, яка має страховку, 2) застраховане майно. «ітаМаНа» дієсл. (إِئْتَمَنَ) – 1) довіряти комусь (таємниці, секрети), 2) давати, вручати, 3) заслуговувати довіри, бути відданим, лояльним, добросовісним, 4) відкривати кредит. «‘АМа̀Н» ім. (أَمَانٌ) – 1) безпека, спокій, 2) пощада, 3) гарантії безпеки (аналог сучасної візи в минулому). «ма‘ МаН» ім. (مَأمَنٌ) – безпечне місце, затишне місце. «‘Аа̀МаН» ім. (آمَنُ) – найбезпечніший. «‘Аа̀МіН» ім. (آمِنٌ)  - 1) той, що знаходиться в безпеці, 2) мирний (напр. мирне населення, мирне місто). «му‘МіН» ім. (مُؤْمِنٌ) – це слово походить від дієслова «‘А̀аМаНа» (آمَنَ) та його віддієслівного імені «‘ІМаН» (إِيمَانٌ), тому слово «му‘МіН» має два значення — 1) віруючий, 2) той, що дарує мир, безпеку. На слові «‘ІМаН» (إِيمَانٌ) ми зупинимось детальніше. Ми знаємо, що в українській мові дієслово може взаємодіяти з іншими словами речення за допомогою прийменників. Наприклад, слово «взяв» може бути пов’язано з іншим словом за допомогою прийменників, а може взаємодіяти і без них, так: «взяв за руку», «взяв під руку», «взяв в руку» або «взяв руку», при цьому помітно, що сенс сказаного певною мірою змінюється. Так само і в арабській мові при зміні так званої «перехідної частки» сенс дієслова може повністю змінитися, причому інколи геть в протилежний бік. Дієслово «‘А̀аМаНа» (آمَنَ), яке є основою слова «‘ІМаН» (إِيمَانٌ), має кілька значень в залежності від частки. Перше значення. Коли дієслово «‘А̀аМаНа» (آمَنَ) взаємодіє з іншим словом самостійно, без використання частки, то означає: забезпечив безпеку, дав мир та спокій. Такий сенс слова «‘А̀аМаНа» (آمَنَ) переданий в наступному аяті: وَآمَنَهُم مِّنْ خَوْفٍ «… і позбавив їх страху» (Коран, 106:4). Звідси і одне з імен Аллага «Му’мін», про яке мовиться в сурі аль-Хашр (Зібрання)

 هُوَ اللَّهُ الَّذِي لَا إِلَهَ إِلَّا هُوَ الْمَلِكُ الْقُدُّوسُ السَّلَامُ الْمُؤْمِنُ

«Він – Аллаг, окрім Нього немає божества, гідного поклоніння! Цар, Пресвятий, Мирний, Той, що убезпечує (Му’мін)» (Коран 59:23)

 

Як ми казали, слово «му’МіН» (مُؤْمِنٌ) походить від дієслова «А̀аМаНа» (آمَنَ) та його віддієслівного імені «ІМаН» (إِيمَانٌ), і в даному аяті воно має сенс: давати мир, безпеку та спокій.

 

Друге значення. Коли дієслово «А̀аМаНа» (آمَنَ) взаємодіє з іншим словом за допомогою частки «лі» (لِـ…), тоді сенс його буде наступний: довіряти (чиїмось словам), повірити (комусь), вважати правдою.

Такий сенс слова «А̀аМаНа» (آمَنَ) переданий в наступних аятах:

وَمَا أَنتَ بِمُؤْمِنٍ لِّنَا وَلَوْ كُنَّا صَادِقِينَ

«Хоч ти й не віриш нам, але ми кажемо правду!» (Коран, 12:17)

يُؤْمِنُ بِاللّهِ وَيُؤْمِنُ لِلْمُؤْمِنِينَ

«… Він вірує в Аллага і довіряє (вірить) віруючим…» (Коран, 9:61)

أَفَتَطْمَعُونَ أَن يُؤْمِنُواْ لَكُمْ

«Невже ви сподіваєтесь, що вони повірять вам?...» (Коран, 2:75)   Третє значення. Коли дієслово «‘А̀аМаНа» (آمَنَ) взаємодіє з іншим словом за допомогою частки «бі» (بِـ…), тоді сенс його буде наступним: підтверджувати правдивість (тасдік), увірувати (в кого-небудь), вважати істиною, стверджувати (істинність чогось - ікрар), коритися (перед кимось), покоритися (комусь – худу’). Саме в такому значенні слово «‘А̀аМаНа» (آمَنَ) використовується в більшості коранічних аятах, і саме це значення нас цікавить в першу чергу, коли ми кажемо про «Іман» (Віру). Всевишній Аллаг сказав:

قُولُواْ آمَنَّا بِاللّهِ

«Скажіть: «Ми увірували в Аллага…» (Коран, 2:136)   А також в аяті з сури ат-Тауба, який ми приводили вище:

يُؤْمِنُ بِاللّهِ وَيُؤْمِنُ لِلْمُؤْمِنِينَ

«… Він вірує в Аллага і довіряє (вірить) віруючим…» (Коран, 9:61)

  Цей аят цікавий тим, що в ньому двічі зустрічається слово «‘А̀аМаНа» (آمَنَ) в теперішньому часі (يُؤْمِنُ), але через те, що вони взаємодіють з іншими словами за допомогою різних часток, то і сенс їхній відрізняється і перекладається по-різному. В більшості випадків слово «‘ІМаН» (إِيمَانٌ) прирівнюють до арабського слова «тасдік» (تصديق), що означає: вважати правдою, вірити, підтверджувати правдивість (чогось). Проте, якщо слово «тасдік» (تصديق) використовується для підтвердження правдивості будь-якої новини, то слово «‘ІМаН» (إِيمَانٌ) використовується лише відносно таких новин, коли для того, щоб визнати їхню правдивість, людина повинна бути впевнена в надійності джерела інформації та довіряти йому. Також слово «‘ІМаН» (إِيمَانٌ), на відміну від слова «тасдік» (تصديق), вказує не лише на «віру» та «підтвердження істинності», але й включає в себе послух і слідування за тим, хто повідомив тобі певну новину. Шейх аль-Іслам ібн Таймійя (хай одарить його своєю милістю Аллаг) вказав на деякі відмінності між словом «Іман» (إِيمَانٌ) та «тасдік» (تصديق) з точки зору арабської мови: «Іман» (إِيمَانٌ) не є синонімом слова «тасдік» (تصديق) за своїм змістом. Якщо людина дізнається якісь відомості (новини) з явних чи потаємних (гайб) речей, то згідно арабської мови він може сказати «саддакту/ я вірю» (صَدَّقْتُ), від слова «тасдік» (تصديق) або навпаки, може сказати «каззабту/ не вірю» (كَذَّبْتُ), від слова «такзіб» ( تَكْذِيبٌ). Якщо людині хтось скаже: «Небо над нами», то їй можна сказати «Саддік/вір» (صَدِّقْ), від слова «тасдік» (تصديق) або навпаки, можна сказати йому «каззіб/не вір» (كَذِّبْ), від слова «такзіб» (تَكْذِيبٌ). Проте слово «Іман» (إِيمَانٌ) використовується лише стосовно вістей про потаємне (гайб). В арабській мові ніколи не було такого, щоб використовували слово «Іман» (إِيمَانٌ) відносно явних речей, наприклад, якщо хтось скаже: «Сонце встало» чи «Сонце сіло», то ніколи не кажуть «’АМаНна/ми увірували» (آمَنَّا) від слова  «ІМаН» (إِيمَانٌ), але кажуть «саддакна/я вірю» (صَدَّقْنَا), від слова «тасдік» (تصديق). Слово «ІМаН» (إِيمَانٌ) бере свій початок від слова «‘АМН» (أَمْنٌ) (безпека, спокій, порядок) і тому використовується лише стосовно тих вісток (інформації), які передані від джерела, до якого є цілковита довіра (душа почуває себе в безпеці від його брехні), подібно вісткам про світ потаємного (гайб). Тому ні в Священному Корані, ні деінде ще немає жодної фрази із застосуванням слова «ІМаН» (إِيمَانٌ) в якомусь сенсі, окрім цього (тобто окрім висловлення віри в потаємне (гайб)). [1] Також він сказав: Слово «Іман» (إِيمَانٌ) не є антиподом слова «такзіб» ( تَكْذِيبٌ) (не вірити, стверджувати про брехливість, спростовувати, вважати брехнею), подібно тому, як антиподом йому (тобто «такзібу») є слово «тасдік» (تصديق). В арабській мові відомо, що стосовно кожної інформації, яка до нас надходить, ми можемо сказати або «саддакту/я вірю» (صَدَّقْتُ), від слова «тасдік», або «каззабту/вважаю брехнею» (كَذَّبْتُ), від слова «такзіб» (تَكْذِيبٌ). Але не про кожну звістку, яку ми отримаємо, ми можемо сказати «АМаНту» (آمَنْتُ) від слова  «ІМаН» (إِيمَانٌ), в якості антиподу до слова «каззабту/вважаю брехнею» (كَذَّبْتُ), від слова «такзіб» (تَكْذِيبٌ). В арабській мові «муМіН/ віруючий» (مُؤْمِنٌ), від слова  «ИМаН» (إِيمَانٌ) та «муказзіб/той, що вважає брехнею» (مُكذِّبٌ), від слова «такзіб» (تَكْذِيبٌ) не є антонімами. Відомо, що слову «ІМаН» (إِيمَانٌ) протиставляється слово «Куфр/невіра» (كُفْرٌ). Про людину кажуть: «Це «муМіН/ віруючий» (مُؤْمِنٌ)», від слова  «ІМаН» (إِيمَانٌ) або: «Це «Кафір/невіруючий» (كَافِرٌ) від слова «Куфр/невіра» (كُفْرٌ). А «Куфр» не обмежується лише сенсом слова  «такзіб» (تَكْذِيبٌ)». [2]   Іман (Віра) як термін Шаріату   Вчені Аглю-Сунна сказали, що Іман (Віра) в означенні Шаріату містить три елемента: 1) переконання, 2) слова, 3) справи. Імам Мухаммад ібн Ісмаїл ібн Мухаммад ібн аль-Фадль ат-Теймі аль-Асбахані сказав: «Іман мовою Шаріату – це підтвердження істинності (тасдік) в серці та фізичне виконання справ». [3] Імам аль-Багаві сказав: «Всі сподвижники (сахаби), табііни [4] та вчені Аглю-Сунна, які були після них, згодні з думкою, що справи є частиною Іману (Віри)… Вони казали: «Воістину, Іман (Віра) – це слова, справи та переконання (акида)». [5] Аль-Хафіз ібн Абдульбарр сказав: «Всі вчені фікху та мухаддіси одностайні (іджма’) в тому, що Іман – це слова та справи, і не буває справ без наміру (тобто, без переконання)». [6] Імам аш-Шіфії сказав в книзі «аль-Умм»: «Сподвижники, табііни і всі вчені після них, яких ми застали, були одностайні (іджма’) в тому, що Іман – це слова, справи та наміри. Жодне з цих трьох не може бути заміною для іншого (тобто, не може бути Іману без одного з цих елементів)». [7] Імам аль-Лялякаі передав, що імам аль-Бухарі сказав: «Я зустрів більше тисячі вчених людей в різних країнах, але не побачив жодного з тих, хто б спростовував, що Іман – це слова та справи, він може збільшуватися та зменшуватися». [8] Подібних висловлювань від імамів та вчених велика кількість, всі вони кажуть, що Іман – це слова та справи. Багато авторів книг з акиди Аглю-Сунна навели в своїх працях дані висловлювання вчених старовини, таких як аль-Лялякаі, ібн Батта, ібн Абу ‘Асим та інших. При цьому немає жодної різниці між тим, що інколи вони кажуть «Іман – це слова та справи», інколи «Іман – це слова, справи та наміри», інколи «Іман – це слова, справи та переконання». Все це лише відмінності у формі висловлювання, але суть та сама. Ті з саляфів, хто сказав, що Іман – це слова та справи, то вони мали на увазі, що слова - це слова серця та слова язика, а справи – це справи серця та фізичні справи (тобто, справи, які робляться тілом). Ті, хто додають до слів та справ ще й переконання, зробили це на той випадок, якщо хтось не зрозуміє, що під словами та справами, окрім явних слів та справ, мається на увазі також слова серця та справи серця, які, по суті, і є переконаннями. Ті, хто сказав, що Іман – це слова, справи та наміри (нійят), уточнили, що вираз «слово» містить у собі як переконання (слово серця), так і слово, що вимовляється язиком, а ось з виразу «справа», на їхню думку, не завжди можна зрозуміти, що мова йде про намір (справу серця), і тому вони додали це слово в своєму означенні. Підведемо підсумки сказаному, навівши слова ібн аль-Кайіма: «Іман в розумінні Шаріату складається зі слів та справ. Слова діляться на два види: слова серця (переконання) і слова, сказані язиком (промовляння слів Ісламу). Справи діляться на два види: спарви серця (наміри та щирість) та фізичне виконання справ. Якщо ці чотири елементи щезнуть, то Іман людини зникне повністю. Якщо щезне віра (тасдік) серцем, то решта елементів не принесе ніякої користі, тому що віра (тасдік) серцем є умовою дієвості інших елементів. Якщо зникне справа серця при наявності переконання, то це і є та крапка розбіжності, в якій Аглю-Сунна розходяться з мурджиітами. Всі вчені Аглю-Сунна одностайні (іджма) в тому, що в такому випадку Іман людини зникає. Віра (як підтвердження правдивості, тасдік) не допоможе людині, якщо не буде роботи серця, яка полягає в любові до Аллага та покірності Йому. Подібно тому, як віра не допомогла Іблісу, фараону та його народу, а також іудеям та багатобожникам,  які знали про істинність посланця Аллага (мир йому та благословення Аллага). Іудеї та багатобожники явно та приховано підтверджували істинність його місії посланця та казали: «Він не брехун, проте ми не підемо за ним і не увіруємо в нього». [9] Ще раз перерахуємо всі три означення вчених, що вказують на склад Іману:

  1. Іман – це слова та справи.
  2. Іман – це слова, справи та наміри.
  3. Іман – це слова, справи та переконання.

   

 
   

  Зв’язок між язиковим значенням слова Іман (Віра) та його значенням в термінологічному сенсі.   Ми дізналися, що одне зі значень слова Іман виражається арабським словом «тасдік», що значить «віра» та «підтвердження правдивості». Тому дехто помилково вважав, що оскільки підтвердження правдивості відбувається лише на словах чи навіть лише в серці, то тоді і Іман підтверджується лише серцем чи лише язиком. Але помилковість їхнього бачення проявляється від початку. «Тасдік» (віра та підтвердження правдивості) може відбуватися як серцем і словами, так і справами, це і є те, що називається Іманом в розумінні Шаріату. Що ж стосується обмеженого розуміння слова «тасдік» (віра), яка в Аглю-Сунна іменується як «слово серця» і є лише одним з елементів Іману, то лише такої віри (тасдік) недостатньо, щоб вона принесла користь своєму господарю, вона в обов’язковому порядку повинна супроводжуватися слухняністю та покірністю. Покірність виражається в «справах серця» (щирість та намір), а потім як наслідок в «словах язика» і фізичному виконанні велінь Аллага. Все це неділимі частини одного цілого. Жоден елемент Іману не може обійтися без іншого. Воістину, лише той, хто увірував в Аллага (Великий Він та Преславний) серцем, словом та справою, є істинним віруючим, і знаходиться в безпеці від його покарання. Ми достатньою мірою розглянули значення слова Іман (Віра) з точки зору арабської мови. Також ми розглянули значення цього слова в шаріатському розумінні, дізналися, на що воно вказує і з яких елементів складається. Стосовно самого предмету Віри (Іману), то він полягає в шести стовпах Іману, які згадуються у відомому хадісі Джибріля. Коли посланця Аллага (мир йому та благословення Аллага) спитали про те, що таке Іман (Віра), то він відповів:

الإيمان أن تؤمن بالله وملائكته وكتبه ورسله واليوم الآخروتؤمن بالقدرخيره وشره

«Іман (Віра) – це значить, що ти повинен вірувати в Аллага, в Його янголів, в Його книги, в Його посланців, в День Суду і в передвизначення всього хорошого та поганого».   Про стовпи Іману доволі багато сказано в інших працях, а мета цієї статті переважно полягає у розкритті мовного значення слів. Проте, не згадати про шість стовпів, кажучи про Іман в шаріатському розумінні, було б недоліком. Тому вважаю за необхідне в короткій формі згадати про значення стовпів Іману (Віри).   Шість стовпів Іману (Віри)

  • Віра в Аллага (аль-Іману біЛЛяг)

  Віра, усвідомлення та рішуче переконання в тому, що Аллаг існує. Переконання в тому, що Він Творець всього сущого, Володар та Упорядник всього буття, керуючий всесвітом. Переконання в тому, що лише Він Один  має право на те, щоб Йому поклонялися. Переконання в тому, що Він має прекрасні імена та величні якості, і що в Нього немає співтоваришів, компаньйонів, співвласників та співучасників ні в чому з того, що є Його особливістю та привілеєм. Також Віра (Іман) в Аллага полягає у виконанні всіх Його приписів відповідно даним переконанням, та в їхньому підтвердженні словом та ділом. По суті Віра (Іман) в Аллага складається з чотирьох основних елементів:

  • Віра в існування Аллага.
  • Єдинобожжя у Владарюванні (Таухід ар-Рубубійя).
  • Єдинобожжя в поклонінні (Таухід аль-Улюгійя).
  • Єдинобожжя в іменах та якостях (Таухід фі аль-асмаі ва ас-сифат).

 

  • Віра в янголів (аль-Іману бі-ль-маляіка)

  Це цілковите переконання в тому, що у Аллага є янголи, яких він створив для поклоніння Собі. Він звелів їм виконувати певні функції, дарував їм абсолютну покірність своїм велінням та силу, необхідну для їхнього виконання.  

  • Віра в Писання (аль-Іману бі-ль-Кутуб)

  Це цілковите переконання в тому, що Аллаг (Великий Він і Преславний) зіслав своїм посланцям Книги, щоб вони довели їх до людей. Всі ці книги є справжня Мова Аллага, все, про що в них говориться, абсолютна істина, всі закони, які в них містяться, справедливі та досконалі. В цих книгах міститься істина, пряме керівництво та світло. В даному випадку мова не йде про ті біблейські книги, які зараз є на руках у християн та іудеїв, тому що вони не є оригіналами і містять в собі багато викривлень та помилок. Ми кажемо лише про істині Писання Аллага в їхньому первісному вигляді. Ці Книги є достатніми в плані законодавства та керівництва для життя тим, кому вони були зіслані. Останнім з цих Писань і незмінним до Судного Дня є Священний Коран, який був зісланий  пророку Мухаммаду (мир йому та благословення Аллага)  

  • Віра в пророків та посланців (аль-Іману бі-ррусуль)

  Це цілковите переконання в тому, що Всевишній Аллаг відправив до кожної громади посланця, який закликав їх до поклоніння Одному Аллагау (до Таухіду) і відмови від багатобожжя (ширку). Переконання в тому, що всі ці посланці були чесними та щирими наставниками і порадниками для людей, вони були богобоязненими, надійними і доносили до своїх громад все, з чим вони були послані до них, як велів Аллаг. Вони детально та доступно пояснювали всі аспекти релігії, так що всі, до кого вони були послані, могли їх зрозуміти. Також Віра (Іман) в пророків, включає в себе Віру в те, що Мухаммад ібн Абдулла (мир йому і благословення Аллага) є останнім пророком та посланцем, після якого більше не буде ні пророків, ні посланців.  

  • Віра в кінець світу та Судний День.

  Це цілковита впевненість у тому, що прийде День, коли Аллаг воскресить всіх людей, виведе їх з могил для отримання розрахунку і відповідної плати. Аллаг в той День розсудить всіх людей, і відплатить кожному згідно того, чого він вартий, одна група увійде в Рай, а інша буде кинута в Пекельне Полумя.  

  • Віра в передвизначення всього хорошого та поганого.

  Це цілковите переконання в тому, що Аллаг (Великий Він та Преславний) споконвіку передвизначив все сутнє, живе та мертве, відповідно до своєї безграничної мудрості. Він від початку знав строки, міру та якості всіх своїх творінь, записав це в Заповідній Скрижалі (Книзі Потаємного), а потім за Своїм Бажанням створив все так, як це було передвизначено.   Іслам та Іман   У декого може виникнути таке запитання: В чому різниця між Іманом та Ісламом, якщо слова та справи є частиною Іману? Адже нам відомо, що п’ять стовпів Ісламу – це Шахада (слова: Ля іляга ілля-Ллаг), молитва, піст, закят та хадж. З іншого боку, хтось також може спитати: Чому слова та справи поклоніння вважаються частиною Віри (Іману) в той час, як в шести стовпах Віри (Іману) про це нічого не мовиться? В зв’язку з цим необхідно відмітити, що слово «Іман» (إِيمَانٌ) використовується в двох значеннях: Перше значення повністю ідентичне поняттю «Іслам», і по суті є його термінологічним синонімом. Іман в даному випадку включає в себе як справи, які робляться тілом, так і переконання душі, як внутрішнє, так і зовнішнє сповідання Ісламської Релігії. Друге значення більш вузьке та конкретне, коли слово «Іман» (إِيمَانٌ) використовується лише для позначення переконань в серці. Як же розпізнати, коли в тому чи іншому тексті мається на увазі перше значення, а коли друге? Це просто. Якщо слова «Іман» та «Іслам» використовуються разом в одному контексті одночасно, то в такому випадку кожне з цих слів слід розуміти в їхньому вузькому сенсі. Під словом «Іман» матиметься на увазі переконання та робота серця, а під словом «Іслам» матиметься на увазі зовнішнє виконання обрядів та законів Ісламу. Прикладом може слугувати таке речення: «Кожен мусульманин повинен найкращим чином сповідувати те, що велить йому його Віра (Іман) та закони Ісламу». В даному реченні під словом «Віра» (Іман) ми розуміємо переконання в серці, а під словом «Іслам» фізичне виконання законів та приписів нашої Релігії. Якщо ж кожне з цих двох слів використовується в тексті окремо, тоді кожне з них буде нести зміст й іншого. Наприклад, одного разу до Посланця Аллага (мир йому та благословення Аллага) прийшла делегація з племені Абдулкайс. Пророк дав їм кілька настанов, і поміж іншого наказав їм вірувати в Аллага. Потім він спитав їх: «Чи знаєте ви, що таке Віра (Іман)?» Вони сказали: «Аллаг та його посланець знають про це краще». Тоді він сказав: «Це свідоцтво, що немає божества гідного поклоніння, окрім Аллага, і Мухаммад посланець Аллага, дотримання молитви (намазу), виплата закяту, піст в місяць Рамадан». В цьому хадісі під словом «Іман» мається на увазі як переконання серцем, так і фізичне виконання справ поклоніння. Так само і з поняттям «Іслам», якщо дане слово буде використовуватися окремо від слова «Іман». Ці два терміни відносяться до такого виду понять, про які араби кажуть: «Коли розходяться, то сходяться, а коли сходяться, то розходяться». Що це значить? Це значить, що коли ці два слова розходяться в тексті і не згадуються в одному контексті, то тоді ці слова набувають ідентичного значення і сходяться в тій інформації, яку вони в собі несуть. Якщо ж вони сходяться в одному контексті і згадуються поруч, тоді значення цих слів розходяться, і кожне з них починає вказувати на своє більш вузьке розуміння. Вивчення питань, пов’язаних з Вірою (Іманом), звісно, не обмежуються тим, що вказано в даній роботі, але ми в міру можливостей спробували розкрити все, що пов’язано зі значенням даного слова з мовної та термінологічної точки зору. Говорячи про поняття Віри (Іману) в шаріатському значенні, не можна було оминути таку важливу тему як «збільшення та зменшення Іману». З милості Аллага, в розпорядженні читачів є переклад Ельміра Калієва праці шейха Абдур-Раззака ібн Абдуль-Мухсіна аль-Бадра під назвою «Причини збільшення та зменшення віри» (посилання??). Прочитавши цю працю, кожен бажаючий може ознайомитися з даною темою.   «Важливі слова» Абу Ясін Р. Маліков       [1] – «Аль-Іман» (276) [2] – «Аль-Іман» (277) [3] – «Шарх ан-Нававі аля Сахіх Муслім» (1/146) [4] – Табііни – учні сподвижників, які зустрічалися зі сподвижниками, але не бачили самого посланця Аллага (мир йому та благословення Аллага) [5] – «Шарх ас-сунна» (1/38-39) [6] – «Ат-Тамхід» (9/238 та 243) [7] – «Шарх усуль і’тікад Ахлі-Сунна» (5/886). [8] - «Шарх усуль і’тікад Ахлі-Сунна» (5/886), а також ці слова згадав ібн Хаджар в книзі «фатх аль-Барі» (1/48).  [9] – «Ас-Салят ва хукму тарикиха» ібн аль-Кайім (стр. 54)