Страх перед Аллагом

Хвала Аллагу, який надає притулок тим, хто боїться Його, і дає спасіння тим, хто є богобоязливим! Благословення та вітання кращому з пророків і посланців – нашому пророку Мухаммаду, його родині та всім його сподвижникам! Деякі з людей повністю поринають в оманливі надії. В результаті цього більшість з них почала недбало ставитися до покори Аллагу і робити заборонені ним справи. Відкладання на потім не дає покаятися у своїх гріхах вчасно, а вдоволеність цим життям та його благами змушує забути про жах покарання за ці гріхи, який чекає їх попереду. Страх не відвідує їхні серця, страх за гріхи не супроводжує їх. І вони повністю захоплюються радощами та печалями скороминущого життя так, наче вони житимуть вічно. Для того, хто боявся Його в цьому житті, Аллаг, Всемогутній Він та Величний, приготував подвійну винагороду. Аллаг Всевишній сказав:

وَلِمَنْ خَافَ مَقَامَ رَبِّهِ جَنَّتَانِ

«А ті, які бояться постати перед Господом своїм, отримають два сади». (Коран 55:46) Імам Куртубі (хай помилує його Аллаг) в тафсірі цього аяту сказав: «Значення цих слів – боялись розрахунку перед своїм Господом та полишали гріхи». А Ібн Касір (хай помилує його Аллаг) сказав: «Для того, хто боявся постати перед своїм Господом і почути рішення, винесене стосовно себе, утримував себе від пристрастей і направив свої сили на поклоніння Аллагу, захистком буде Рай, тобто кінцевий пункт його повернення – запашні сади Раю». Анас (хай помилує його Аллаг) передав: «Якось посланець Аллага (хай благословить його Аллаг та вітає) звернувся до нас з такою проповіддю, подібної до якої я ніколи раніше не чув, і (між іншим) він сказав: «Якби ви знали те, що відомо мені, то, звісно, сміялися б мало, а плакали багато!» Тоді сподвижники посланця Аллага (хай благословить його Аллаг та вітає) прикрили собі обличчя руками і почали плакати, не розкриваючи ротів». [1] Страх та боязнь Аллага проявляються в тому, що людина відчуває в серці біль та гіркоту від того, що може скоїти гріх. Коли вона відчуває небезпеку впадіння у гріх, вона готується до цього, всіма силами намагається оминути цей гріх. Щирий страх перед Аллагом – це віддалення від заборон шаріату і поспіх у виконанні добрих справ. Другий праведний халіф в цій уммі, який розрізняв істину від брехні, - Умар ібн Хаттаб – через присутність великого страху в серці і через боязнь Аллага, спитав Хузайфу (хай буде задоволений ним Аллаг): «Заклинаю тебе Аллагом, скажи, чи згадував Пророк (хай благословить його Аллаг та вітає) моє ім’я серед імен лицемірів?» Він відповів: «Ні! Після тебе я нікому не дам характеристику (тобто, нікому не відповім на це запитання)». Слідування пристрастям та оманливі надії – основа всіх пороків. Слідування пристрастям осліплює людину і заважає їй пізнати істину і прагнути до неї. А оманливі надії змушують забути Останнє життя і не дають підготуватися до нього належним чином. Аллаг Всевишній похвалив людей, які бояться Його, наступними словами:

يَخَافُونَ يَوْمًا تَتَقَلَّبُ فِيهِ الْقُلُوبُ وَالْأَبْصَارُ

«Вони бояться того Дня, коли здригнуться серця й застигнуть погляди…» (Коран 24:37) Хасан Басрі (хай помилує його Аллаг) сказав: «Що ти думаєш про той день, коли люди будуть стояти на ногах п’ятдесят тисяч років, без якої-небудь їжі та без жодного ковтка води. Коли їхні горла пересохнуть від спраги, а животи стягнуться від голоду, їх – ослушників та грішників – приведуть до Вогню і будуть напувати з пекучого киплячого джерела». Коментуючи наступні слова Аллага:

وَالَّذِينَ يُؤْتُونَ مَا آتَوا وَّ قُلُوبُهُمْ وَجِلَةٌ

«які дають пожертви, а в серцях мають страх, що повернуться до Господа свого…» (Коран 24:60), вчені сказали: «Вони робили добрі справи з надією на те, що це допоможе їм врятуватися від кари Аллага». Страх перед Аллагом є фортецею та захистом, який захищає людину від небезпек, і не дає зашпортнутися. Обов’язковий мінімум необхідного для людину страху – це страх, який спонукає її до виконання обов’язкових приписів шаріату і відсторонення від його заборон. Якщо боязнь Аллага перевищить цю ступінь і стане причиною того, що людина візьметься за додаткові види поклонінь, відсторониться від дрібних небажаних дій і буде поміркована у застосуванні дозволеного, то це є похвальною якістю. Але якщо в своєму прагненні вона перевищить це, викликаючи для себе хворобу, смерть або старість, припинивши працювати для досягнення високих якостей, які любить Аллаг, то це не буде похвальним. Людина в двох випадках постає перед Аллагом, коли вона стоїть перед Ним у молитві і в день зустрічі з Ним. Тому, хто воздасть право першого передстояння, полегшиться і друге. А тому, хто нехтує першим передстоянням, не віддаючи йому своє право, ускладниться і друге. Аллаг всевишній сказав:

وَمِنَ اللَّيْلِ فَاسْجُدْ لَهُ وَسَبِّحْهُ لَيْلًا طَوِيلًا  إِنَّ هَٰؤُلَاءِ يُحِبُّونَ الْعَاجِلَةَ وَيَذَرُونَ وَرَاءَهُمْ يَوْمًا ثَقِيلًا

«… а також вночі. Вклоняйся Йому та прославляй Його протягом довгої ночі. Воістину, ці люди люблять скороминучість та нехтують важким Днем» (Коран 76:26-27)   Ібрагім ат-Таймі (хай помилує його Аллаг) сказав: «Я застав в цій нашій мечеті шістдесят людей з друзів Абдуллага (ібн Мас’уда). Наймолодшим з них був аль-Харіс ібн Сувейд (хай помилує його Аллаг). Я чув, як він читав суру «Аз-Зальзаля» (Землетрус), і коли дійшов до аята:

فَمَن يَعْمَلْ مِثْقَالَ ذَرَّةٍ خَيْرًا يَرَهُ

«Хто зробив добра на вагу порошинки – побачить його!» (Коран 99:7) Він заплакав, а потім сказав: «Це дуже тонке числення!» З того часу, як були створені люди, вони не припиняють подорожувати. І немає у них зупинок на шляху. Їхня зупинка буде або в Раю, або в Пеклі. Розумна людина знає, що подорож складається з труднощів і поєднана з небезпеками. І, як правило, від подорожі не очікують безтурботного блаженства, приємних насолод та сприятливого спокою. Очевидно, що все це можна відчути лише по завершенню подорожі. Відомо, що кожен крок, кожну мить шляху та самого подорожнього не зупинити. Становище подорожнього таке, яким вимагає бути його статус: мати при собі достатньо того, що доставить його благополучно до цілі. І якщо він зупиняється, спить, відпочиває, то лише для того, щоб набратися сил і продовжити свій шлях. О, зваблений порожніми мріями, Ібліс (диявол) був проклятий і позбувся свого високого положення лише за те, що не зробив один єдиний поклон, який йому було наказано зробити! Адам  (мир йому) був виведений з Раю через шматочок їжі, яку він з’їв! Перелюбця наказано страчувати найганебнішою смертю за те, що лише на розмір мізинця проник в заборонене йому! Приписано бити батогом по спині за одне лише слово наклепу або всього лише за краплю спиртного! Через три дирхама людина може бути позбавлена частини свого тіла – вона може бути відрубана! Ніхто не застрахований від того, що буде кинутий у Вогонь через один єдиний гріх. Аллаг Всевишній сказав:

وَلَا يَخَافُ عُقْبَاهَا

«І не боявся Він наслідків цього». (Коран 91:15)

Жінка увійшла до пекла через одну кішку. Людина може сказати одне слово, не надаючи цьому ваги, за що опуститься у Пеклі на відстань, подібну до відстані між сходом та заходом. Людина в кінці свого життя, при смерті, може залишити несправедливий заповіт і через це кінець її справ буде поганим, і вона опиниться у Вогні. Адже про життя судять за його завершенням, справи оцінюються після їхнього завершення. Абдур-Рахман ібн Джабір спитав у Язіда ібн Мазіда (хай помилує їх Аллаг): «Чому я бачу в твоїх очах сльози?» Він спитав його: «З якою метою ти мене запитуєш?» Абдур-Рахман відповів: «Можливо, я візьму для себе з цього користь». Тоді він сказав: «Аллаг погрожує закрити мене в Пеклі, якби Він зачинив мене лише в лазні, то мені б вже варто було лити сльози». Хасан аль-Басрі (хай помилує його Аллаг) сказав: «Страх і надія – це дві верхові тварини, дві зброї віруючого, за допомогою яких він досягне Раю». Страх перед Аллагом і надія на Його милість неодмінно повинні супроводжувати одне одного. Якщо буде переважати страх, то це краще, але не перед зустріччю зі смертю. А коли людина близька до своєї смерті, краще, якщо буде переважати надія на милість Аллага. Ібнуль-Кайім сказав (хай помилує його Аллаг): «Серце на своєму шляху до Аллага подібне до птаха. Любов є його головою, а страх і надія його крильми. І коли голова та крила цілі, то політ птаха чудовий. Якщо відрізати голову, то птах помре. А коли втрачені крила, то він стає мішенню для будь-якого мисливця і хижака». В багатьох місцях Своєї Книги Аллаг Всевишній хвалить людей, які поєднують страх з надією. Так Аллаг сказав про Своїх пророків наступне:

إِنَّهُمْ كَانُوا يُسَارِعُونَ فِي الْخَيْرَاتِ وَيَدْعُونَنَا رَغَبًا وَرَهَبًا

«Вони поспішали робити добро, кликали Нас із надією та страхом». (Коран 21:90)   Шейхуль-іслам Ібн Таймійя (хай помилує його Аллаг) сказав: «Страх завжди містить в собі надію, в протилежному випадку це був би відчай. Також і надія потребує страху, інакше це було б безпечним спокоєм. Люди, які бояться кари Аллага і одночасно сподіваються на Його милість, - це люди, знання яких похвалив Аллаг». Якось Абдуллаг ібн Умар (хай буде задоволений ними обома Аллаг) випив холодну воду і сильно заплакав. Його спитали: «Чого ти плачеш?» Він відповів: «Я згадав наступний аят з книги Аллага:

وَحِيلَ بَيْنَهُمْ وَبَيْنَ مَا يَشْتَهُونَ

«Між ними й тим, чого вони бажатимуть, буде встановлено загорожу…» (Коран 34:54) І зрозумів, що мешканці Пекла не побажають нічого, вони будуть жадати прохолодної води. Аллаг Всевишній сказав, що вони будуть казати:

أَفِيضُواعَلَيْنَا مِنَ الْمَاءِ أَوْ مِمَّا رَزَقَكُمُ اللَّهُ

«Пролийте на нас воду або те, чим наділив вас Аллаг!» (Коран 7:50) Потім Абдуллаг ібн Умар (хай буде задоволений ними обома Аллаг) заплакав знову і плач його посилився. Він плакав так, що згодом захворів, і люди ходили його навідати. Одного разу побачили Хасана аль-Басрі (хай помилує його Аллаг) плачучим і спитали його: «Що змусило тебе плакати?» На що він відповів: «Я боюся, що Аллаг кине мене у Вогонь і навіть не зважить на це». Саад ібн аль-Ахрам (хай помилує його Аллаг) розповідав: «Якось я йшов разом з Абдуллагом ібн Мас’удом (хай помилує його Аллаг). Ми проходили поруч з ковалями. В цей час вони витягли залізо з вогню. Ібн Мас’уд (хай помилує його Аллаг) зупинився, подивився на вогонь і заплакав». Умар ібн Абдуль-Азіз (хай помилує його Аллаг) – набожний халіф – молився однієї очі і дійшов до слів Аллага:

إِذِ الْأَغْلَالُ فِي أَعْنَاقِهِمْ وَالسَّلَاسِلُ يُسْحَبُونَ  فِي الْحَمِيمِ ثُمَّ فِي النَّارِ يُسْجَرُونَ

«… коли з кайданами на шиї та ланцюгами їх потягнуть в окріп, а потім розпалять у Вогні!» (Коран 40:71-72) Він почав повторювати їх і плакати до самого ранку. Щодо кращого з людей, нашого пророка Мухаммада (хай благословить його Аллаг та вітає), то повідомляється, що Абдуллаг бін Мас’уд (хай буде задоволений ним Аллаг) сказав: «Одного разу Пророк (хай благословить його Аллаг та вітає) наказав мені: «Почитай мені (Коран)». Я сказав: «Як же я буду читати його тобі, коли тобі він був посланий?!» Проте Пророк (хай благословить його Аллаг та вітає) сказав: «Воістину, я люблю слухати (коли його читають) інші». І я почав читати йому суру «Жінки», а коли дійшов до (того аяту, в якому мовиться):

وَجِئْنَا بِكَ عَلَىٰ هَٰؤُلَاءِ شَهِيدًا

«А що буде, коли Ми приведемо свідка із кожної громади, а тебе зробимо свідком над ними?» (Коран 4:41) - він сказав: «Досить», (і тут я побачив, що) з очей Пророка (хай благословить його Аллаг та вітає) течуть сльози». [2] Муттаріф ібн Абдуллаг (хай помилує його Аллаг) передав, що його батько (Абдуллаг ібн аш-Шиххийр) сказав: «Я прийшов до Пророка (хай благословить його Аллаг та вітає) і застав його за молитвою. Він так сильно плакав, що від нього йшов звук, схожий на шипіння киплячого котла». [3] Ібнуль-Кайім (хай помилує його Аллаг) сказав: «Найдосконаліше становище – це коли страх перед Аллагом і надія на його милість присутні в людині рівною мірою, а любов до Аллага перевищує їх. Любов – це караван, надія – погонич, страх – ведучий каравану, а Аллаг Всевишній вказує своєю милістю шлях». Вір та сподівайся, о мусульманине, адже ти біля дверей Господа, Щедрого та Милостивого. Прислухайся до слів Ібн Ауфа (хай буде задоволений ним Аллаг): «Якщо людина буде прислуговувати правителям цього світу, то матиме з того користь. Який же виграш того, хто присвятив себе служінню тому, кому належить те, що на небесах, і те, що на землі, і те, що між ними, і те, що під ґрунтом». Будь стриманим в цьому світі, не піддавайся оманливим надіям і порожнім мріям. Оманливі надії – затяжна невиліковна хвороба. Якщо вона закріпилася в серці, то зіпсує його сутність. Тоді стане важким його лікування. Хвороба не полишить його, а лікування буде марним. Чим довшими будуть мрії людини, тим гіршими ставатимуть її справи. Бережи свій час, о мусульманине. Квапся з добрими справами та каяттям. Частіше згадуй смерть і те, що очікує тебе після смерті – розрахунок, Рай чи Пекло. Молю Аллага, щоб він зробив мене, тебе, наших батьків і всіх наших любимих серед тих Своїх рабів, які будуть в безпеці в страшний день Суду. З тих, кому скажуть в той Великий День:

ادْخُلُوا الْجَنَّةَ لَاخَوْفٌ عَلَيْكُمْ وَلَا أَنتُمْ تَحْزَنُونَ

«Увійдіть до Раю! Не матимете ви страху й не будете засмучені!» (Коран 7:49)   Хай благословить Аллаг нашого пророка Мухаммада, його родину та всіх його сподвижників! Абдуль-Малік аль-Касім «40 уроків тим, хто застав Рамадан» Перекладено сайтом «Чому Іслам?» www.whyislam.ru [1] «Сахіх» Бухарі (4621) і «Сахіх» Муслім (2359). [2] «Сахих» Бухарі (4586). [3] «Муснад» Ахмада (4/25,26) і «Сунан» Насаі (3/13).