«Горе тим, хто пише Писання власноруч, а потім говорить: «Це – від Аллага!», щоб продати це за мізерну ціну! Горе їм за те, що написали вони, і горе їм за те, що вони собі здобули!»

(Коран 2:79)

«І коли приходив до них посланець від Аллага, який підтверджував істинність того, що вже було у них, то частина тих, кому дано Писання, заперечувала Писання Аллага, наче вони не знали!»

(Коран 2:101)

«Не додавайте до того, що я заповідаю вам, і не зменшуйте від того; дотримуйтесь заповідей Господа, Бога вашого, які я вам сьогодні заповідаю».

(Второзаконня 4:2)

Що ж, почнемо. Жоден спеціаліст з Біблії не скаже, що вона була написана рукою Ісуса. Всі визнають, що ця книга з’явилася після завершення пророчої місії Ісуса, завдяки старанням його послідовників.

Доктор Грехем Скоргі з чикагського Інституту «Муді Байбл», одного з найпрестижніших християнських закладів, сказав:

«… Дійсно, Біблія – це творіння рук людських, хоча дехто з нас у розпалі свого релігійного завзяття і відмовляються визнавати цей науково обґрунтований факт. Писання, які увійшли в склад Біблії, пройшли через безліч людських розумів, були написані мовою людей, руками людей, і кожний рядок цієї книги несе в собі відбиток характеру тієї чи іншої людини, яка брала участь в її написанні… Вона – плід людських старань, але все-таки вона від Бога…» [1]

Інший християнський богослов, Кеннет Крег, англіканський священик з Єрусалима, сказав:

«… Інша справа, коли ми розглядаємо Новий Завіт… Його скорочували, редагували, і, тим не менш, він містить і певні докази, і тематичну вибірку, зроблену знавцями… Євангелія – це плід роботи людей, які висловили точку зору Церкви. Ці Писання є продуктом змішування людського досвіду та історичних подій… » [2]

«Добре відомо, що перші християнські Євангелія передавались усно, і внаслідок цього відбувалось природне викривлення реальних подій. Безсумнівно і те, що ці викривлення зіграли свою роль і при вбиранні християнського Писання в письмову форму. І відбувалось все це з вини писців та редакторів, частина з яких діяла цілком свідомо, а решта через незнання…» [3]

«Так, дійсно, всі книги Нового Завіту, за винятком чотирьох послань апостола Павла, на даний момент, певною мірою, містять протиріччя, таким чином, помилки пробралися навіть в Писання…» [4]

Доктор Лобеготт Фрідрих Константин фон Тишендорф (Lobegott Friedrich Konstantin Von Tischendorf), консервативний християнин, один з найзапекліших захисників догмату про «Трійцю», був змушений визнати:

«У багатьох уривках (Нового Завіту) містяться такі серйозні викривлення сенсу, що ми змушені з болем в серці визнати, що не знаємо, про що насправді писали Апостоли». [5]

Указавши на безліч протиріч в Біблії, доктор Фредерік Кеньон (Frederic Kenyon) сказав:

«Окрім явних протиріч, про які ми написали вище, необхідно відмітити, що навряд чи знайдеться хоча б один вірш, де б не виявилось різночитання (між даною версією Писання та стародавніми манускриптами, які є основою для сучасної Біблії). Ніхто не може стверджувати, що всі ці приписки та інші зміни в тексті були зроблені випадково». [6]

В даній книзі [7] ви знайдете безліч подібних висловлювань, зроблених провідними богословами християнського світу. Християни, взагалі, непогані люди, і коли вони починають прислуховуватися до істини, стають ще краще. Про це мовиться в Корані:

«Істинно, ти впевнишся, що сильніше за всіх людей ненавидять тих, які увірували, юдеї та багатобожники. Істинно, ти  побачиш, що найближчі в любові до тих, які увірували, ті, які говорять: «Воістину, ми – християни!» Це так, адже серед них є священики й ченці, і вони не вивищують себе. І коли чують вони те, що зіслано Посланцю, бачиш ти очі їхні, сповнені сліз від істини, про яку дізналися вони. І говорять вони: «Господи наш! Увірували ми! Тож запиши нас серед тих, хто свідчить». А чому нам не вірити в Аллага й ту істину, яка прийшла до нас? Ми прагнемо, щоб Господь наш увів нас разом із людьми праведними!»

(Коран 5:82-84)

Всі біблейські видання Священного Писання християн, випущені до появи оновленої версії Біблії 1881 року, базувалися на «стародавніх копіях», які датувалися 5-6 століттями. Редактори Виправленої Стандартної Версії (ВСВ) 1952 року виявились першими спеціалістами, в розпорядження яких потрапили «Найстародавніші копії», датовані 3-4 століттями. Логічно припустити, що чим ближчий манускрипт до часів проповідування Ісуса, тим достовірнішим він повинен бути.

Давайте подивимось, що кажуть християнські вчені-богослови про Біблію, яка була переглянута двічі, в 1952 році, а потім в 1971:

«Найкраща версія нашого сторіччя»

(газета «Church of England»)

«Докорінно новий підхід до перекладу з боку вчених вищого рангу»

(літературний додаток до газети «Times»)

«Поєднання найкращих рис Авторизованої Версії [8] та нового, більш точного перекладу»

(Life and Work)

«Найбільш точний переклад близький до оригіналу»

(газета «The Times»)

Самі власники видавничої компанії (Collins) на 10-й сторінці свого видання пишуть:

«Ця Біблія (ВСВ) є плодом зусиль 32 вчених, яким допомагала спеціальна консультативна рада, яка складалася з представників 50 деномінацій».

Давайте подивимося, що сказали ці 32 вчені і представники 50 деномінацій з приводу Авторизованої Версії (АВ), відомої як Біблія Короля Якова І. В передмові до ВСВ 1971 року ми читаємо:

«… в Біблії Короля Якова І є серйозні помилки…»

Далі вони продовжують:

«… Цих помилок так багато і вони настільки суттєві, що виникає необхідність у виправленні даної версії Біблії».

Свідки Ієгови в їхньому журналі «Пробудися!» (8 вересня 1957 р.) в статті під назвою «50000 помилок в Біблії» пишуть:

«Можливо в Біблії міститься 50000 помилок… помилок, які якимось чином закралися в текст Біблії… 50000 серйозніших помилок…»

І після всього цього вони примудряються дійти наступного висновку:

«… але загалом Біблія точна…»

Помилки в Біблії

Давайте розглянемо деякі з цих помилок. В Євангеліє від Іоанна 3:16[9] ми бачимо:

«Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб будь-хто, хто вірить в Нього, не загинув, але мав життя вічне…»

[…] в цьому вірші слово «Єдинородного» є сфабрикованим і безцеремонно використовується найвідомішим редактором Біблії. Проте у людства є можливість дізнатися правду. В Священному Корані в сурі «Мар’ям» (19:88-98) повідомляється:

«І ще кажуть: «Милостивий узяв сина». Справді, ви стверджуєте жахливу річ! Від цього здатні розколотися небо, розсипатися земля й зруйнуватися гори! Від того, що вони приписали Милостивому сина! Не годиться Милостивому мати сина! Воістину, кожен з тих, хто на небесах і на землі, постане перед Аллагом лише як раб. Він знає їхнє число й перелічив їх. І кожен із них постане перед Ним у День Воскресіння одинаком. Воістину, тих, які увірували й робили добрі справи, Милостивий наділив любов’ю. І полегшили Ми (Коран) твоєю мовою, щоб ти сповістив його богобоязливим та застеріг ним людей, які сперечаються! А скільки поколінь перед ними Ми знищили! Чи ти знайдеш хоч одного з них, чи почуєш їхній шепіт?»

В Першому Соборному Посланні Апостола Іоанна 5:7 ми знаходимо:

«Бо троє свідчать на небі: Отець, Слово та Святий Дух; і Ці три суть єдино».

Ця фраза в Біблії – найяскравіше вираження догмату про «Трійцю». Проте цей вірш, який є наріжним каменем християнської віри, вилучений з ВСВ [10] Біблії тридцятьма двома богословами, яких підтримали представники п’ятдесяти християнських деномінацій. Також він вилучений з російського перекладу Біблії Всесвітнього Біблейського Центру, в якому замість старого вірша наводиться виправлений згідно найдревніших манускриптів:

«І Свідок цьому Дух, бо Дух – це Істина. Є тому три свідки: Дух, вода та кров, і всі вони свідчать про одне й те саме…»

Знову таки, ця Істина відома мусульманам більше 14 сторіч:

«О люди Писання! Не порушуйте релігії вашої та не говоріть про Аллага нічого, крім істини. Адже Месія – Іса, син Мар’ям – лише посланець Аллага та слово Його, донесене до Марії, та дух від Нього. Увіруйте ж в Аллага та посланців Його, і не кажіть: «Трійця». Краще для вас утриматися від цього. Воістину, Аллаг – Бог єдиний, пречистий Він від того, щоб мати дитину. Йому належить те, що на небесах і те, що на землі. Достатньо Аллага як Опікуна!»

(Коран 4:171)

До 1952 року всі версії Біблії згадували про одну з найдивовижніших подій, пов’язану з пророком Ісусом, а саме, про його вознесіння на небеса:

«Отже Господь Ісус, після бесіди з ними, вознісся на небо посів одесную Бога».

(Євангеліє від Марка 16:19)

… і також:

«І, коли благословляв їх, почав віддалятися від них і возноситися на небо. Вони вклонилися Йому та повернулися в Єрусалим з великою радістю».

(Євангеліє від Луки 24:51-52)

Проте в ВСВ Біблії 1952 року, Євангеліє від Марка закінчується на 8 вірші, а потім, йде посилання на виноску, де маленькими літерами написана решта віршів. Те саме відбувається і з 24 віршем Євангелія від Луки (НВСВ [11]): у виносці ясно говориться про те, що в давніх манускриптах відсутні слова «і возноситься на небо» і «Вони вклонилися Йому», таким чином, цей вірш в оригіналі має наступний вигляд:

«І коли благословляв їх, почав віддалятися від них. І повернулися вони в Єрусалим з великою радістю».

Як бачите, християнам знадобилось кілька століть, щоб виправити лише цей один вірш.

Інший приклад, в Євангелії від Луки 24:1-7 ми читаємо:

«Першого ж дня тижня, дуже рано, несучи приготовані аромати, прийшли вони до гробу, і разом з ними деякі інші; але знайшли камінь відсунутим від гробу. І, увійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. Коли ж дивувалися вони цьому, раптом постали перед ними два мужа в одязі блискучому. І коли вони були в страху і нахилили обличчя свої до землі, сказали їм: навіщо ви шукаєте живого серед мертвих? Його немає тут: Він Воскрес, згадайте, як Він казав вам, коли ще був в Галілеї, кажучи, що Сину Людському належить бути переданим в руки людей грішників, і бути розп’ятим, і на третій день воскреснути».

І знову-таки у виносці на 5 вірш, ми бачимо:

«В інших стародавніх джерелах відсутні слова «Його немає тут: Він воскрес».

Таких невідповідностей настільки багато, що ми не можемо помістити їх усі в одній статті, проте ми радимо вам придбати Нову Виправлену Стандартну Версію Біблії і поверхнево переглянути глави чотирьох Євангелій. Ви навряд чи знайдете хоча б дві послідовні сторінки, на яких би були відсутні виноски з такими висловами як: «В інших стародавніх джерелах ці слова відсутні…» або «В давніх джерелах знайдені слова, які відсутні в даному перекладі…» тощо.

Той, хто знайомий з текстами Євангелій, безперечно, звернув увагу на те, що всі вони починаються словами «Євангеліє від…»: «Євангеліє від Матфея», «Євангеліє від Луки», «Євангеліє від Марка», «Євангеліє від Іоанна». Простий обиватель, звісно, подумає, що всі ці люди є авторами відповідних текстів. Проте, це не так. Чому?

А тому що, по-перше, жодна з відомих на теперішній день оригінальних копій не містить підпису гаданого автору. Просто «вважається», що ці книги написані певними людьми.

По-друге, сучасні дослідження підтверджують, що авторами Євангелій є невідомі люди. Навіть сам зміст цих книг вказує на це, наприклад, в Євангелії від Матфея про самого Матфея мовиться в третій особі:

«Проходячи звідти, Ісус побачив людину, що сиділа там, де збирали збір, на ім’я Матфей, і каже йому: йди за Мною. І він встав і пішов за Ним» [12].

(Євангеліє від Матфея 9:9)

Не треба бути видатним вченим, щоб зрозуміти, що ні Ісус, ні Матфей не є авторами цього уривку; і треба відмітити, що Новий Завіт насичений подібними пасажами.

Багато хто стверджує, що автор інколи може розповідати про себе, як про сторонню людину, тобто в третій особі, але аналіз всіх подібних уривків, знайдених в книгах Нового Завіту, не залишає підстав для таких міркувань. Більше того, такі зауваження не обмежуються лише Новим Завітом.

Існують ясні докази того, що, принаймні, частина глав «Второзаконня» не була написана ні Богом, ні Мойсеєм.

«Там і помер Мойсей, раб Господній, у Моав-землі, по Господньому слову. Поховано його в долині, в Моав-землі, проти Бет-Пеору; і по цей день ніхто не знає його гробу. Було ж Мойсеєві сто двадцять років, як умер; очі його не потемнішали, і сила його не зникла. Плакали по Мойсеєві сини Ізраїлю тридцять днів у Моав-степу; та й скінчилися дні плачу - жалоби по Мойсеєві. А Ісус Навин наповнивсь духом мудрості, бо Мойсей поклав був на нього свої руки; тож і слухали його сини Ізраїлю і чинили, як заповідав Господь Мойсеєві. Не з'явився більше такий пророк в Ізраїлі, як Мойсей, з яким Господь розмовляв віч-на-віч… »

(Второзаконня 34:5-10)

Чи міг Мойсей писати про власне поховання? Ісус Навин також детально описує свою смерть в «Книзі Ісуса Навина» 24:29-33.

Наявні свідоцтва та результати сучасних досліджень однозначно вказують на те, що більшість книг в Біблії не були написані тими людьми, яким вони приписуються. Редактори ВСВ [13] (видавництво Коллінз) пишуть, що автор «Книги Царств» невідомий. Якби у них були докази того, що ця книга є Божественним одкровенням, вони, безсумнівно, вказали б на це. Далі ми читаємо, що на їхню думку

«Книга Пророка Ісаї» згідно загальноприйнятій думці приписується Пророку Ісаї, проте авторами деяких уривків з цієї книги, швидше за все, були невідомі люди…»,

а щодо «Книги Екклесіаста»:

«Автор точно не відомий. Згідно загальноприйнятої думки вважається Соломон».

Книга Руфь:

«Автор точно не відомий. Можливо, Самуїл…»

І подібних прикладів чимало.

Давайте детально зупинимось на одній з книг Нового Завіту:

«Автор «Послання до Євреїв» не відомий. Мартін Лютер припустив, що їм є Аполлош… Тертулліан вважав, що це послання було написано Варнавою… Адольф Харнак (Adolf Harnack) та Джей Рендел Харріс (J. Rendel Harris) припускали, що воно написано Прісциллою. Уільям Рамсей (William Ramsey) казав, що воно написано Філіппом. Проте згідно традиційної точки зору автором послання є Апостол Павло». [14]

І це у християн називається «Божественним одкровенням»! Як ми вже казали в першій главі [15], апостол Павло та Офіційна Церква, були відповідальними за викривлення догматів релігії Ісуса (мир йому) після завершення його пророчої місії. Далі вони розгорнули широкомасштабну кампанію з заміни вчення апостолів на нові доктрини Павла; а до християн, які відмовлялися слідувати за ними, застосовувалися тортури або ж їх просто вбивали.

Всі Євангелія, крім тих, які відповідали вимогам нового вчення Павла, знищувалися чи переписувалися. Преподобний Чарльз Андерсон Скотт (Charles Anderson Scott) сказав наступне:

«Ймовірно жодне з синоптичних Євангелій (від Марка, Матфея і Луки), що використовуються в сьогоденні, не існували до смерті Павла. Якщо суворо дотримуватися хронології, то Послання Апостола Павла повинні йти до синоптичних Євангелій, а не після них». [16]

Це твердження згодом підтвердив професор Брендон (Brandon):

«Найдавніші християнські манускрипти, які дійшли до нас – це послання Апостола Павла». [17]

В кінці другого сторіччя Діонісій, Єпископ Корінфа, сказав:

«На прохання братів моїх написав я послання, але прислужники Сатани заповнили їх плевелами, змінивши частину написаного і додавши від себе, нехай будуть прокляті вони! Не здивуюсь, якщо подібні до них зробили замах і на Священне Слово Господнє, бо наважились вони замахнутися і на інші праці, які не зрівняються з епістолами цими».

Священний Коран каже:

«Горе тим, хто пише Писання власноруч, а потім говорить: «Це – від Аллага!», щоб продати це за мізерну ціну! Горе їм за те, що написали вони, і горе їм за те, що вони собі здобули!»

(Коран 2:79)

Віктор Туннуненський, африканський єпископ, що жив у шостому сторіччі, відмітив в своїх «Хроніках» (566 р.), що коли Мессала був консулом Константинополя (506 р.), він «перевірив та виправив язичні Євангелія», написані людьми, яких Імператор Анастасій вважав неписьменними. Таким чином, цей текст свідчить про те, що Євангелія були «приведені у відповідність» догматам християнства шостого століття, які відрізнялися від тих, що існували раніше. [18]

Подібні «приведення у відповідність» не обмежувалися першими сторіччями нашої ери. Сер Хіггінс писав:

«Не можна відкидати той факт, що монахи-бенедиктинці св.. Маура були дуже освіченими та обдарованими людьми,  втім, як і величезна кількість представників інших конфесій… В своїй книзі «Життя Лафранка, Архієпископа Кентерберийського»  Клеланд пише: «Лафран, монах-бенедиктець, Архієпископ Кентерберийський, помітивши в Писаннях помилки, зроблені переписувачами, взяв на себе відповідальність з їх виправлення згідно з догматами ортодоксальної Церкви. Те саме він зробив з працями батьків-засновників віри… secundum fidem orthodoxam» [19]

Іншими словами, ранні християнські писання були переписані так, щоб вони відповідали догматам, які панували в 11-12 століттях. Навіть праці батьків-засновників Церкви були «виправлені», щоб основну підробку неможливо було помітити. Сер Хіггінс писав також

«Той самий богослов-протестант сказав дивовижну фразу: «Заради справедливості мушу визнати, що ортодокси змінили деякі місця в Євангеліях».

Далі, автор акцентує увагу читачів на тих величезних зусиллях, які були вжиті в Константинополі, Римі, Кентребері і взагалі в усьому християнському світі для «виправлення» Євангелій та знищення всіх ранніх манускриптів. Теодор Захан описує гостру конфронтацію, яка виникла між новими конфесіями, які виникли, у питаннях першоапостольських вчень. Він відмічає, що Римські католики звинуватили Грецьку Ортодоксальну Церкву у викривленні Священних Писань шляхом дописувань та зумисного упущення деяких текстів, що робилося як з добрими намірами, так і зловмисно. В свою чергу, Грецька Ортодоксальна Церква звинуватила Римських католиків у віддалені від вчення першоджерел. Не дивлячись на взаємні звинувачення, обидві конфесії об’єднали свої зусилля у боротьбі проти представників нонконформістських вчень у християнстві, докоряючи їм у відходженні від «правильного шляху» та звинувачуючи в єресі. Останні, в свою чергу, звинуватили католиків в «релігійних підробках», порівнявши їх з фальшивомонетниками.

В кінці своєї книги автор задається питанням:

«А чи не здається вам, що всі ці взаємні звинувачення мають під собою міцну основу?»

Аллаг каже в Корані:

«І з тими, які говорять: «Ми - християни», взяли Ми завіт. І забули вони ту частину (Писання), яку їм треба було пам’ятати. І посіяли Ми серед них ворожість та ненависть одне до одного аж до Дня Воскресіння. І покаже тоді їм Аллаг, що вони чинили!»

«О люди Писання! Прийшов до вас Посланець Наш, щоб роз’яснити вам благо з того, що ви приховуєте з Писання, і щоб багато чого простити вам! Прийшло до вас світло від Аллага і ясне Писання, яким веде Аллаг до шляхів миру тих, котрі шанують Його вдоволення. Виводить він їх за Своїм наказом з темряви до світла, й провадить їх до шляху прямого!»

«Істинно, не вірують ті, які говорять: «Воістину, Аллаг, Він – Месія, син Мар’ям!» Скажи: «Хто може завадити волі Аллага, якщо Він захоче знищити Месію, сина Мар’ям, і матір його, й тих, хто на землі – всіх?» Аллагу належить влада над небесами, землею і над тим, що поміж ними. Створює Він те, що бажає, і Він спроможній на будь-що!»

«І говорять юдеї та християни: «Ми – сини Аллага й улюбленці Його! Скажи: «Чому ж карає Він вас за гріхи ваші? Адже ви, люди – творіння Його. Прощає Він, кого побажає, і карає, кого побажає. Йому належить влада над небесами, землею і над тим, що поміж ними! І до Нього – повернення!»

«О люди Писання! Прийшов до вас Наш Посланець після перерви в посланцях, роз’яснюючи (істину), щоб не могли стверджувати ви: «Не приходив до нас ні благовісник, ні застережник! І ось – прийшов до вас благовісник та застережник!  Аллаг спроможний на будь-що!»

(Коран 5:14-19)

Сам Августин, людина, яка є беззаперечним авторитетом, як для протестантів, так і для католиків, визнавав існування таємних доктрин в християнстві:

«… в християнстві існувало багато речей, які, будучи істиною, були непридатні для черні (звичайних людей), а також існували деякі аспекти, які будучи брехливими, виявились доречними для цих плебеїв…»

Сер Хіггінс писав:

«Не буде несправедливістю, якщо припустити, що приховування істини є частиною сучасного християнства, і я думаю, навряд чи хтось буде заперечувати те, що церква, яка допускає такий стан речей, не вагаючись зазіхне на чистоту Священного Писання заради своїх інтересів… » [20]

Навіть послання, які приписують Павлу, не були написані ним. Після довгих років досліджень, як протестанти, так і католики заявили, що з тринадцяти послань, які приписуються Павлу, ним особисто були написані лише сім: «До Римлян», «До Коринтян 1,2», «До Галатів», «До Филипійців», «До Филимона» і «До Фессалонікійців 1».

Серед християнських конфесій навіть не існує спільної думки стосовно того, що можна вважати Священною Книгою. Протестанти вважають, що в Біблії існує 66 «істинно» священних книг, католики додають ще 7 «не менш» священних книг, не кажучи вже про те, що безліч нових сект, подібних до Мормонів, мають з цього приводу свою власну точку зору. Але багато поколінь перших християн, взагалі не слідували ні 66 книгам протестантів, ні 73 книгам католиків, і не мали уявлення про те, що вони «канонічні». Навпаки, вони вважали священним ті книги, які століття потому були визнані сфабрикованими та недостовірними. Напевно пізні покоління християн, які анулювали ранні книги, вважали себе більш компетентними у питаннях віри, ніж Апостоли.

  • [1] W Graham Scroggie, стр. 17
  • [2] «Заклик мінарету», Kenneth Cragg, стр. 277
  • [3] Коментарі до Біблії (Пік), стр. 633
  • [4] Енциклопедія Британіка, 12-е вид., том. 3, стр. 643
  • [5] «Таємниці гори Синай», James Bentley, стр. 117
  • [6] «Наша Біблія та Стародавні манускрипти», Dr. Frederic Kenyon, Eyre and Spottiswoode, стр. 3
  • [7] Мається на увазі книга «Про що проповідував Ісус?» (Примітка перекладача)
  • [8] Мається на увазі Біблія Короля Якова I (1611 р). (Примітка перекладача)
  • [9] Синодальний Переклад Біблії.
  • [10] Виправлена Стандартна Версія.
  • [11] Нова Виправлена Стандартна Версія Біблії.
  • [12] Синодальний Переклад Біблії.
  • [13] Виправлена Стандартна Версія Біблії.
  • [14] Вступ до Біблії Короля Якова 1. Шосте видання, виправлене та доповнене. Видавництво — Hebrew/Greek Key Study, Red Letter.
  • [15] Мається на увазі книга автора даної статті «Про що проповідував Ісус?» (Примітка перекладача)
  • [16] «Історія християнства в світлі сучасних відкриттів», Rev. Charles Anderson Scott, стр.338
  • [17] “Релігії стародавньої історії” S.G.F. Brandon, стр. 228.
  • [18] The Dead Sea Scrolls, the Gospel of Barnabas, and the New Testament, by M. A. Yusseff, p. 81.
  • [19] History of Christianity in the light of Modern knowledge, Higgins p.318.
  • [20] The Dead Sea Scrolls, the Gospel of Barnabas, and the New Testament, M. A. Yusseff, p.83

  Переклад українською підготовлений редакцією сайту АМУ