У квітні пройшла Всеукраїнська олімпіада
“Ісламський Схід: Історія та сучасність”.
Перед Вами есе, яке написала Погоріла Таміла
посівши друге місце.
Історія кримських татар – це історія боротьби за право на існування та життя на своїй землі. Це, зокрема, одна з найважливіших сторінок історії України.
Депортація та переслідування кримських татар:
історичний контекст і сучасні реалії
Депортація 1944 року є злочином; спробою знищення їхньої ідентичності, культури й історичної пам’яті. Примусове виселення, складні умови життя на засланні, заборона повернення – це сформувало проблеми, наслідки яких проявляються зараз.
Навіть після повернення до Криму кримські татари не змогли повністю відновити свої права. Окупація півострова у 2014 році породила нові політичні репресії, арешти, зникнення активістів і обмеження свободи слова.
Враховуючи це, важливо не лише аналізувати історичний контекст минулих подій, а й передбачати жахливі наслідки у майбутньому, до яких призведе сьогодення.
Це есе має на меті проаналізувати причинно-наслідкові зв'язки депортацій та переслідування кримських татар. Чому репресії повторюються? Як історичне підґрунтя впливає на сучасну ситуацію? Чи можливо відновити справедливість? Ці питання залишаються відкритими, і пошук відповідей на них є необхідним не лише для кримських татар, а й для всього світу.
Формування та етногенез
Кримські татари є корінним народом Кримського півострова, історія якого сягає часів Кримського ханства (1441–1783). Вони є нащадками різноманітних народів, що проживали в Криму в різні історичні епохи.
Етнічна історія кримськотатарського народу протягом тисячоліть формувалася у Криму. Під впливом багатьох факторів склалися особливості антропологічного типу, расової приналежності, мови, характеру, традицій, релігії та побуту корінного народу. Це був складний і тривалий процес.
В етногенезі кримців взяли участь таври, кіммерійці, скіфи, частково елліни з північнопонтійських колоній, сармати, болгари, готи, гуни, хозари, печеніги, кипчаки (половці), ординці, турки-сельджуки, адиги (черкеси), тощо. Протягом століть різні народи приходили в Крим і асимілювалися з місцевим населенням.
Перші контакти між українським населенням та кримцями почалися ще з Пізнього Середньовіччя. З того часу відносини між українцями і татарами пройшли тривалий еволюційний процес від ненависті та постійних сутичок до об'єднання в боротьбі за свободу проти спільного ворога-окупанта. Взаємини з кримськими татарами посідають вагому роль в українській історії. Власне, саме Кримське ханство стає одним з факторів, що підштовхнули до появи козацтва — героїчної сторінки формування українського народу.
У 1783 р. внаслідок перемоги росії над Османською імперією Крим був окупований, а потім анексований цією державою — становище кримських татар значно погіршилося. Це було початком доби, яку називають «чорне століття». Утиски з боку російського самодержавства, політика русифікації, експропріація землі та переслідування кримськотатарських селян спричинили їхню масову міграцію до Османської імперії.
ХХ століття виявилося досить буремним для корінного населення Криму — їх чекали нові випробування. Кримські татари боролися за свою державність, і Михайло Грушевський, як голова Української Центральної Ради, особисто надавав їм підтримку в національному самовизначенні. У відповідь Мусульманський Виконком Криму висловлював солідарність із самовизначенням українського народу.
Проте влада більшовиків, встановлена в Петрограді 25 жовтня 1917 р., не визнала кримськотатарський уряд і досить швидко поклала край існуванню молодої республіки. Після встановлення радянської влади кримські татари зазнали репресій, зокрема розкуркулення, колективізації та знищення національної інтелігенції у 1930-х роках.
Депортація 1944 року: причини та наслідки
Попри радянський терор, татари брали активну участь у боротьбі проти нацистської Німеччини під час Другої світової війни. Однак кремлівське керівництво використало війну як привід для здійснення тотального переслідування цього народу.
11 травня 1944 року Державний комітет оборони СРСР видав постанову № 5859, яка стала юридичною основою для депортації кримських татар з Кримської АРСР в Узбецьку РСР. Цей документ містив звинувачення кримськотатарського народу у зраді Батьківщини, дезертирстві з Червоної армії та співпраці з нацистськими окупантами.
18 травня 1944 року радянська влада розпочала масову депортацію кримських татар з їхньої історичної Батьківщини. Офіційною причиною виселення було звинувачення всього народу у співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни. Однак ці звинувачення були безпідставними та колективними, оскільки не враховували індивідуальну відповідальність.
Історики називають також інші, неофіційні причини переселення. Зокрема той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, тож Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.
Операція з депортації була ретельно спланована та здійснена в короткі терміни. Основна фаза спецоперації розпочалася ще до світанку 18 травня й завершилася до вечора 20 травня. Протягом неповних трьох діб депортували 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення. Тих кримських татар, які залишилися, виселили під час подальшої депортації вірмен, болгар і греків 27–28 червня 1944 року.
Згідно з іншими даними, депортація кримських татар була запланована ще раніше — до того як Червона армія відступила з півострова.
По-перше, ще в травні 1941 року почали депортувати кримських татар, які проживали в Білорусі та Литві, до Казахської РСР.
По-друге, наприкінці 1941 року з частин радянської 51-ї армії, що висадилась на Керченському півострові, було переведено до Грузії близько 2 тис. військовослужбовців-кримських татар. За кілька днів їхня кількість зросла до 2,5 тис. осіб, яких ешелонами направили на найважчі ділянки Карельського фронту, де майже всі загинули.
Пізніше на фронті ходили чутки, що після війни кримських татар депортують з півострова, а політруки проводили відповідну роботу серед особового складу, готуючи громадську думку до депортації корінного населення Криму як неминучого кроку.
Депортували переважно жінок, дітей та немічних старих, оскільки більшість чоловіків воювала в складі Червоної Армії. Під час депортації понад 180 тисяч кримських татар були насильно виселені до віддалених регіонів Радянського Союзу, зокрема до Узбекистану, Казахстану та Таджикистану. Умови перевезення були нелюдськими: людей перевозили в товарних вагонах, без належного харчування та медичної допомоги.
Для переселення НКВС використав 32 тисячі силовиків. Вони заходили в кожний будинок і оголошували, що через зраду батьківщини його жителів виселяють з півострова. Щоб зібратися людям давали від декількох хвилин до півгодини. Кожна сім’я могла офіційно взяти з собою до 500 кг багажу, але насправді дозволяли взяти дуже мало речей, а іноді – нічого. Людей вантажівками вивозили на залізничні станції. Звідти в Середню Азію відправили майже 70 товарних ешелонів. Наглухо закриті вагони були переповнені людьми. Максимальний шлях до нового місця поселення тривав три тижні. У дорозі, здебільшого через спрагу і тиф, загинуло близько 8 тис осіб. Деякі люди, не витримавши страждань, божеволіли.
Радянська влада демобілізувала кримських татар з лав Червоної армії і відправила до трудових таборів Уралу та Сибіру. Тільки з 1945 по 1946 роки у місця депортації відправили 8 995 кримськотатарських ветеранів війни. З них – 524 офіцери і 1 392 сержанти. Усе майно кримських татар після депортації СРСР привласнив собі.
Багато переселенців були призначені на роботу на будівництво Фархадської ГЕС у місті Бекабаді, на рудники «Койташ» у Самаркандській області та «Ташкент-Сталінвугілля», в колгоспи та радгоспи Ташкентської, Андижанської, Самаркандської областей, Шахрізябського, Кітабського районів Кашкадар’їнської області. Здебільшого розміщені вони були в непристосованих для житла бараках, а на руднику «Койташ» взагалі опинилися просто неба. За різними оцінками, від 20% до 46% депортованих загинули в перші роки після виселення через голод, хвороби та важкі умови праці.
Депортація мала катастрофічні наслідки для кримськотатарського народу. Було зруйновано їхню соціальну структуру, культурні та релігійні інституції. Рідна мова та традиції опинилися під загрозою зникнення, оскільки радянська влада проводила політику асиміляції депортованих народів.
Після депортацій влада почала реалізовувати плани про новий російський Крим. 25 вересня 1948 року, була ухвалена постанова Кримського обкому під назвою «Про перейменування населених пунктів, вулиць, окремих видів робіт та інших татарських позначень». Сталінська пропагандистська машина запрацювала на повну потужність.
Була виведена з ужитку і кримськотатарська мова. А 1952 року розпочалося цілеспрямоване переписування історії Криму та кримських татар – від применшення історичного значення Кримського ханства, удаваної мультинаціональності мешканців Криму із замовчуванням історичного та соціально-культурного внеску кримських татар та виправдовування геноциду 1944 року, що його скоїв сталінський режим.
Заселення Кримського півострову росіянами та іншими народами
У 1951 році радянська влада оголосила про кампанію з переселення колгоспників та робітників до Криму. Вона мала на меті відновлення економіки регіону, яка занепала після депортації корінного народу. Багато переселенців приїжджали з росії, України та інших республік СРСР, заповнюючи порожні будинки і господарства кримських татар. Це переселення спричинило значні зміни в демографічному складі населення Криму, вплинуло на культуру, мову та соціальні відносини на півострові. Крим став більш російськомовним і радянським за своєю суттю.
Повернення на Батьківщину
Після смерті Сталіна, в липні 1954-го скасували указ про 20 років. Кримські татари зрозуміли це як дозвіл їхати додому. Та де там! Дільничні міліціонери пояснювали кожному голові сім'ї під розписку: скасування обмежень не надає ані права вирушати на півострів, ані можливості повернути кинуте там рухоме й нерухоме майно.
Влітку 1956-го делегація кримських татар виїхала до Москви з метою зустрітися з керівництвом ЦК КПРС. Хотіли просити про перегляд заборони повертатися до Криму. Їх не прийняли. Спробували побачитися з керівниками Верховної Ради СРСР, але теж без успіху.
Повернутися до Криму кримські татари отримали змогу лише у 1990-х. 1989 р. під впливом безперервної боротьби татар, демократизації та лібералізації в суспільстві всі перепони до повернення на батьківщину було усунуто. Кримські татари масово почали повертатися в тоді ще радянський Крим, де стикалися з протидією з боку і місцевої влади, і населення, нацькованого пропагандою. Право купити бодай якесь житло, влаштуватися на роботу, отримати пай землі кримським татарам доводилося виборювати під час численних акцій протесту, виступів, постійного тиску та перемовин з місцевими чиновниками. Тодішня влада називала це самозахопленням. Для кримських татар це було — "самоповернення". За 4 роки половина всіх радянських кримських татар (250 тис.) повернулася додому. Для представлення інтересів народу перед владою та в іноземних організаціях 1991 р. було створено Меджліс кримськотатарського народу.
Визнання депортації кримських татар геноцидом та життя в незалежній Україні
З отриманням незалежності повернення кримських татар на історичну батьківщину стало справою України. Президент Л. Кравчук заявив, що для повернення кримчаків мають бути створені підходящі умови, зокрема тому, що за чисельністю вони становили меншість серед населення півострову. Однак президент не бачив доцільним перетворення територіальної Автономної республіки Крим у національно-територіальну автономію. Така половинчаста позиція стала помилкою.
Контроль у АРК взяли проросійські еліти, підтримувані російською більшістю населення. Це стало особливо актуальним під час тимчасової окупації Криму росією у 2014 р.
12 листопада 2015 року, вже після нової окупації Криму, Верховна Рада України визнала депортацію татар в 1944 р. геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Окупація Криму та сучасне становище кримських татар
20 лютого 2014 р. розпочалася збройна агресія росії проти України з переміщенням російських військових підрозділів у Криму та в районі Керченської протоки. Саме ця дата зафіксована на відомчій медалі Міністерства оборони росії «За повернення Криму».
У перші дні анексії Криму, коли російські війська тільки но увійшли на півострів, кримські татари відчули, що історія повторюється. Їхні спогади про минулі трагедії, зокрема депортацію 1944 року, ожили, викликаючи глибокий страх і тривогу. Від початку тимчасової окупації Криму переслідування кримських татар поновилися. Окупаційна влада почала політику репресій, заборонила діяльність Меджлісу, який взагалі було названо «екстремістською організацією». Сьогодні росія продовжує арештовувати та викрадати кримських активістів, обмежує свободу слова та релігії, що є частиною стратегії асиміляції і знищення кримськотатарської ідентичності.
Близько 30 тисяч кримських татар після окупації змушені були покинути Крим. У Криму 139 громадян України стали жертвами політично мотивованих кримінальних переслідувань, з яких 127 перебувають за ґратами, серед них — 102 кримські татари. Від 24 лютого 2022 року росіяни винесли вироки 22 кримським політв'язням, які отримали від 13 до 19 років позбавлення волі за нібито причетність до «терористичних організацій».
Вкотре кримські татари змушені боротися за право проживати в Криму — своїй споконвічній Батьківщині — та за право на власну ідентичність.
Із 2014 року в Україні було сформовано два добровольчі батальйони, що складаються переважно з кримських татар. Серед них — Кримськотатарський добровольчий батальйон «Крим» і 48-й окремий штурмовий батальйон імені Номана Челебіджіхана, який очолює Ленур Іслямов. Загалом близько двох тисяч кримських татар приєдналися до лав ЗСУ, продовжуючи боротися за Україну та захищати ідею, що Крим — це частина України.
Батьківщина кримських татар — це Крим
Депортація кримських татар 1944 року стала одним із найжорстокіших злочинів радянського режиму, наслідки якого відчуваються й досі. Попри реабілітацію та повернення на батьківщину, кримські татари знову опинилися під загрозою репресій після російської анексії Криму.
Сьогодні кримських татар, один із корінних народів України, знову позбавили дому. І знову це зробили російські окупанти, які досі продовжують політику, розпочату ще за Катерини ІІ. Проте це не назавжди.
Самі кримські татари не визнають окупацію, підтримують українську незалежність і відстоюють її в лавах ЗСУ. А кримськотатарські культурні і політичні діячі гордо представляють Україну та Крим на міжнародній арені.
Історія показує, що переслідування цього народу мають системний характер, і тому необхідно продовжувати боротьбу за їхні права на міжнародному рівні, щоб не допустити повторення трагедії в майбутньому. Тож наша боротьба за Батьківщину триває. Батьківщина кримських татар — це Крим, а Крим — це Україна.
Авторка - Погоріла Таміла
Посіла друге місце у Всеукраїнській олімпіаді
"Ісламській Схід: історія та сучасність"
Джерела:
- Алієв Алім. Рашизм. Кримськотатарський вимір / Українська правда
- Барсуков Олена. Забрали все. Навіть море і смак винограду. Інтерв’ю з істориком про депортацію кримських татар / Українська правда
- Бекірова Гульнара, Громенко Сергій. Без права на Батьківщину: депортація та повернення кримських татар / Радіо Свобода
- Бекірова Гульнара, Громенко Сергій. Що кремлівська влада зробила з Кримом після депортації кримських татар
- Важливість створення умов для кримських татар у складі ЗСУ / Кримськотатарський Ресурсний Центр
- Веляник Андріана. Репресії в Криму під час повномасштабної війни / Свідомі
- Головченко Володимир. Депортація кримськотатарського народу 1944 р. – прояв злочинної сутності національної політики сталінізму / УІНП
- Громенко Сергiй. Депортація кримських татар / Радіо Свобода
- День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя / УІНП
- Депортація кримських татар – один з найбільших злочинів проти людяності / ВОУНБ ім. В. Отамановського
- Закон України Про визнання геноциду кримськотатарського народу. / Верховна Рада України.
- Коріновська Анастасія. "Самоповернення в Крим". Історія кримських татар після депортації / Суспільне новини
- Кримські татари: історія, культура, звичаї, традиції, обряди / ВОУНБ ім. В. Отамановського
- Мирний Микола. Як радянська влада депортувала кримських татар / ZMINA
- Про Кримських Татар / Кримськотатарський Ресурсний Центр
- Севастьянов Олександр. 18 травня 1944 року: депортація кримських татар – болючий злочин тоталітаризму / НУБіП України
- Халісе Зінедін. Етногенез кримських татар / Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 48
- Цалик Станіслав. Проти Сталіна і СРСР: як кримські татари боролися за повернення додому / BBC Україна
- Як людей переселяли в Крим після депортації кримських татар? /Кримськотатарський Ресурсний Центр
