Якщо не знаєш – зберігай мовчання

Хвала Аллагу, який створив небеса та землю, встановив світло та темряву. Хвала Аллагу, який створив усе сутнє, Він – Мудрий, Знаючий. Свідчимо, що немає нікого, гідного поклоніння, окрім Аллага, немає у Нього помічників, співучасників та партнерів, Йому належить безроздільна влада, і Він вільний робити, що забажає. Свідчимо, що Мухаммад – раб Аллага та Його посланець. Він ніс радісну звістку та грізне попередження, був яскравим світлом, що осяювало шлях істини для всього людства. Мир та благословення Аллага пророку Мухаммаду, а також його родині, його сподвижникам та всім тим, хто йшов за ними в благих справах аж до Судного Дня. Сини Адама! Будьте богобоязливі та знайте, що Аллаг – ваш єдиний Бог, лише він є Творцем, лише Він наказує та дає закони. Аллаг (Великий Він та Славетний) сказав:

أَلا لَهُ الْخَلْقُ وَالْأَمْرُ تَبَارَكَ اللَّهُ رَبُّ الْعَالَمِينَ

«Хіба не Йому належить творити й вирішувати? Благословенний Аллаг, Господь світів!»[1].

كُلُّ شَيْءٍ هَالِكٌ إِلَّا وَجْهَهُ لَهُ الْحُكْمُ وَإِلَيْهِ تُرْجَعُونَ

«Кожна річ загине, крім Його лику! Йому належать рішення й до Нього повернення!»[2]. Немає творця, окрім Аллага. Немає нікого, хто керує справами цього світу як вищого, так і нижчого, окрім Аллага. Немає судді, який розсудить людей, коли вони розходяться у думках, крім Аллага. Він сказав:

وَمَا اخْتَلَفْتُمْ فِيهِ مِنْ شَيْءٍ فَحُكْمُهُ إِلَى اللَّهِ

«Про що б ви не сперечались, кінцеве рішення належить Аллагу»[3].

فَإِنْ تَنَازَعْتُمْ فِي شَيْءٍ فَرُدُّوهُ إِلَى اللَّهِ وَالرَّسُولِ إِنْ كُنْتُمْ تُؤْمِنُونَ بِاللَّهِ وَالْيَوْمِ الْآخِرِ ذَلِكَ خَيْرٌ وَأَحْسَنُ تَأْوِيلاً

«І якщо ви почнете сперечатися про щось, то зверніться із цим до Аллага та до Його Посланця, якщо віруєте ви в Аллага та в Останній День! Це — ліпший і кращий наслідок!»[4]. Оскільки лише Аллаг створює, керує та судить, то ніхто окрім Нього не може оголосити щось обов’язковим (ваджіб) або забороненим (харам) для людей. Навіть Пророк (мир йому та благословення Аллага) не брав на себе відповідальність зобов’язувати людей чимось або забороняти їм щось. В одному з хадісів повідомляється, що в рік походу на Хайбар сподвижники, будучи голодними, поїли часнику, а потім пішли до мечеті. Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав:

من أكل من هذه الشجرة الخبيثة شيئا فلا يقربنا في المسجد

«Хто хоч трохи поїв цієї гидкої рослини, нехай не наближається до нас в мечетях». Після цього люди почали говорити, що часник став забороненим (харам)[5]. Коли ці розмови дійшли до Пророка(мир йому та благословення Аллага), він сказав:

يا أيها الناس إنه ليس بي تحريم ما أحل الله لي ولكنها شجرة أكره ريحها

«О люди! Я не маю права забороняти те, що Аллаг зробив дозволеним (халяль) для мене. [Я мав на увазі], що мені не подобається запах цієї рослини»[6]. Це каже Пророк Аллага, який краще за інших знає божественний Закон. Він сказав, що не має права забороняти те, що дозволив Аллаг. А оскільки Посланець Аллага (мир йому та благословення Аллага) не міг забороняти дозволене, то що вже казати про інших людей?! Лише Аллаг має право дати якійсь речі чи якійсь справі статус обов’язкового (ваджіб) або забороненого (харам). Він висловив свій суворий осуд тим, хто забороняє та дозволяє, виходячи з власних міркувань:

قُلْ أَرَأَيْتُمْ مَا أَنْزَلَ اللَّهُ لَكُمْ مِنْ رِزْقٍ فَجَعَلْتُمْ مِنْهُ حَرَاماً وَحَلالاً قُلْ آللَّهُ أَذِنَ لَكُمْ أَمْ عَلَى اللَّهِ تَفْتَرُونَ * وَمَا ظَنُّ الَّذِينَ يَفْتَرُونَ عَلَى اللَّهِ الْكَذِبَ يَوْمَ الْقِيَامَةِ

«Скажи: «Чи ви бачили те, що Аллаг вам зіслав із наділу, а ви зробили щось із цього забороненим, а щось дозволеним?» Скажи: «Аллаг вам дозволив це, чи це ви самі зводите наклеп на Аллага?» Що думають про День Воскресіння ті, які зводять наклеп на Аллага? Воістину, Аллаг має велику ласку до людей, але ж більшість із них не дякує!» [7].

وَلا تَقُولُوا لِمَا تَصِفُ أَلْسِنَتُكُمُ الْكَذِبَ هَذَا حَلالٌ وَهَذَا حَرَامٌ لِتَفْتَرُوا عَلَى اللَّهِ الْكَذِبَ إِنَّ الَّذِينَ يَفْتَرُونَ عَلَى اللَّهِ الْكَذِبَ لا يُفْلِحُون * مَتَاعٌ قَلِيلٌ وَلَهُمْ عَذَابٌ أَلِيمٌ

«Не промовляйте своїми вустами брехні: «Це — дозволено, а це — заборонено» — зводячи на Аллага наклеп. Воістину, не матимуть успіху ті, які зводять наклеп на Аллага! Нетривка земна насолода — на них чекає болісна кара!»[8].

أَمْ لَهُمْ شُرَكَاءُ شَرَعُوا لَهُمْ مِنَ الدِّينِ مَا لَمْ يَأْذَنْ بِهِ اللَّهُ وَلَوْلا كَلِمَةُ الْفَصْلِ لَقُضِيَ بَيْنَهُمْ وَإِنَّ الظَّالِمِينَ لَهُمْ عَذَابٌ أَلِيمٌ

«Невже вони мають таких спільників, які встановили для них у релігії щось недозволене Аллагом? Якби не ясне слово, то між ними уже розсудили б! Воістину, нечестивих чекає болісна кара!»[9]. О мусульманин, який вірує в Аллага та Його Посланця! Я звертаюся до тебе, пам’ятай, що забороняти або зобов’язувати чимось може лише Аллаг. Юридичні закони так само, як закони буття – це прерогатива Всевишнього Аллага. Тому одним з найбільших злочинів є твердження людини, яка каже: «Така ось річ дозволена», коли сама вона не знає, яке рішення Аллага щодо неї, або, навпаки, говорить: «Така ось річ заборонена», не знаючи, чи заборонив її Аллаг. Те саме стосується і тих, хто стверджує, що якась дія є обов’язковою, але не володіє знанням, чи зобов’язав Аллаг цим людей чи ні. Це великий злочин, спрямований проти самого Господа світів (Великий Він та Славетний). Він сказав:

يَا أَيُّهَا الَّذِينَ ءَامَنُواْ لَا تُقَدِّمُواْ بَيْنَ يَدَيِ اللَّهِ وَرَسُولِهِ وَاتَّقُواْ اللَّهَ إِنَّ اللَّهَ سَمِيعُ عِلِيم

«О ви, які увірували! Не намагайтесь випередити Аллага та Його Посланця! Бійтесь Аллага, воістину, Аллаг — Всечуючий та Всезнаючий!»[10]. Як же ця нікчемна людина може випереджати Аллага, якщо вона прекрасно знає, що вся влада та весь закон – в Його руці?! Як може людина говорити про релігію та Шаріат те, чого в них немає, спираючись лише на своє бачення?! Це великий гріх, і саме тому в Корані Аллаг згадав про розмови про релігію без знань в одному контексті з найбільшим з гріхів – з багатобожжям:

قُلْ إِنَّمَا حَرَّمَ رَبِّيَ الْفَوَاحِشَ مَا ظَهَرَ مِنْهَا وَمَا بَطَنَ وَالْأِثْمَ وَالْبَغْيَ بِغَيْرِ الْحَقِّ وَأَنْ تُشْرِكُوا بِاللَّهِ مَا لَمْ يُنَزِّلْ بِهِ سُلْطَاناً وَأَنْ تَقُولُوا عَلَى اللَّهِ مَا لا تَعْلَمُونَ

«Скажи: «Воістину, мій Господь заборонив огидні вчинки, відкриті й приховані, інші гріхи й свавілля, додавання Аллагу рівних, про яких Він не зіслав жодного доказу, а ще — коли говорите ви про Аллага те, чого не знаєте!» [11]. Ібн аль-Кайїм (хай обдарує його Аллаг своєю милістю) сказав: «Говорити без знання від імені Аллага – це гірше, ніж робити багатобожжя (ширк). Адже коли людина, не маючи знання, наговорює на Аллага, то вона паплюжить Його Закон, Його мудрість і вводить в оману своїми словами Його рабів. Тому шкода від цього більша, ніж від багатобожжя». Бійтеся Аллага, раби Аллага! Бійтеся Аллага і не кажіть від Його імені те, чого ви не знаєте. Говорити про щось без знання, приписуючи це Аллагу, – це злочин проти Аллага та проти Посланця Аллага, це дискредитація релігії Аллага та омана для рабів Аллага. Бійтеся ж Аллага! Бійтеся Аллага! Бійтеся Аллага! Наші праведні попередники, сподвижники та перші мусульмани ухилялися від того, щоб відповідати на запитання, які стосуються релігії. Кожен з них відправляв запитуючого до іншого вченого, поки питання не доходило до того, хто не мав права ухилитися від відповіді. На жаль, в наш час є такі люди, які взагалі не мають знання, але вони самі собі дають відповіді на запитання та відповідають іншим людям, не знаючи, чи є це в Шаріаті, чи ні. Вони кажуть: «Це можна, а це не можна», - або: «Це обов’язково, а то не обов’язково». Невже вони не знають, що Всевишній Аллаг спитає з них за це в День Суду? Невже не знають, що якщо вони введуть людину в оману, то в День Воскресіння вони понесуть і свій гріх, і гріх всіх тих, хто пішов за ними? Давати відповідь (фетву) на питання, пов’язані з релігією, не володіючи точними знаннями, заборонено (харам)! Якщо така відповідь не співпаде з істиною, то гріх людини, яка діяла згідно з цією відповіддю, ляже на того, хто відповідав, і неважливо, живий він або вже помер. До того ж він понесе гріх всіх, хто піде за цією відповіддю через інших людей. Буває так, що людина хоче поставити запитання вченому, але інша каже їй: «Не треба питати, тут і так все ясно, це - харам». Але можливо, що насправді річ, про яку запитують, вважається дозволеною (халяль), і тоді виходить, що той, хто відповів, заборонив дозволене Аллагом. Це серйозний злочин, це зрада щодо віруючих, це омана, основана на неуцтві. Уяви, що хтось спитав тебе, як доїхати до Мекки, якою дорогою і в якому напрямку слід рухатися, і ти йому вкажеш на дорогу, про яку нічого не знаєш, тобі невідомо, веде вона до Мекки чи ні. Як вважаєш, люди вважатимуть це зрадою або ні? При тому, що це всього лише дорога, яку проклали звичайні люди, а поїздка – це лише короткочасна дія в цьому світі… Так що ж можна сказати про того, хто говорить без знання про Шаріат, який є дорогою, яка веде божих рабів до задоволення Аллага і до обителі вічної пошани? Це велика проблема, коли людина говорить без знання, коли утримує інших від отримання знання з надійних джерел, від визнаних вчених. Але є ще одна біда, яка не менша за першу. Це коли деякі люди поширюють від вчених такі слова, які вони не казали. Ці поширювачі або помиляються через те, що не правильно зрозуміли слова вченого, або від початку цілеспрямовано ставили своє запитання вченому таким чином і так побудували своє питання, щоб отримати відповідь у необхідній їм формі. Вчений відповідає їм згідно  тим, як він зрозумів їхнє запитання, хоча ті, хто запитував, мали на увазі дещо інше. Все це призводить до помилок та неправильного тлумачення. Варто відмітити, що у деяких людей часом бувають відверто злі наміри, коли вони цитують якісь слова та приписують їх якомусь вченому, але той їх взагалі ніколи не казав. Ці злочинці роблять подібне для того, щоб спонукати людей до потрібних їм дій або, що ще гірше, для того, щоб знеславити репутацію вченого та відвернути від нього людей. Це великий гріх, адже знеславити вченого – це не те саме, що знеславити звичайну людину, адже той, хто бажає відвести людей від вченого, насправді хоче відвести їх від тих знань, які він несе. Тобто, від Шаріату. Нехай мусульманин утримується від зведення брехні на вчених. Їхні слова треба передавати гранично точно та правильно. Якщо він почує від вченого щось дивне або те, що йому не сподобається, то йому слід зв’язатися з ним та розпитати його детальніше. Хотілося б звернути увагу ще на одну велику проблему. Цієї помилки припускаються люди, які отримали певну частку знання, але ще не досягли на цій ниві достатнього рівня. Деякі з них починають відповідати на запитання, повторюючи помилки звичайних людей, які були названі вище. Вони сміливо відповідають на важливі шаріатські питання, дозволяють, забороняють, зобов’язують, кажучи про те, чого не знають, скорочують там, де треба пояснювати, патякають там, де варто бути лаконічним… При цьому знань у них – що монет у жебрака! Якщо вони починають говорити, то виникає відчуття, що з неба на них спускається одкровення, настільки вони впевнені та незворушні в усьому, що кажуть. Якщо вони сперечаються, то припускаються помилок та суперечать як шаріатським доводам, так і самому розуму. Отже, говорити про релігійні питання без знання неприпустимо, адже фетва – це не якийсь товар на ринку, продавши який ти отримаєш прибуток і розбагатієш, це лише відповідальність, це величезна відповідальність! І якби власники знання не боялися, що відповідатимуть за приховування своїх знань або за те, що люди повернуться до неуцтва, то не відповідали б на їхні запитання, тому що фетва – це велика відповідальність та важкий тягар. Просимо Аллага допомогти нам йти правильним шляхом в словах, справах та переконаннях. Раби Аллага, бійтеся говорити від імені релігії те, про що у вас немає достовірного знання, адже Аллаг сказав про свого Пророка, який був найбільш богобоязливим та найбільш знаючим про Закон Аллага з людей:

وَلَوْ تَقَوَّلَ عَلَيْنَا بَعْضَ الْأَقَاوِيلِ * لَأَخَذْنَا مِنْهُ بِالْيَمِينِ * ثُمَّ لَقَطَعْنَا مِنْهُ الْوَتِين * فَمَا مِنْكُمْ مِنْ أَحَدٍ عَنْهُ حَاجِزِينَ

«Якби він приписав нам якісь слова, Ми схопили би його за правицю, а далі перерізали б йому серцеву жилу, і ніхто з вас не захистив би його»[12]. Аорта – це велика кровоносна судина, поріз якої тягне за собою неминучу загибель людини. Якщо Аллаг так сказав про свого найбільш наближеного посланця, то на що можуть розраховувати ті, хто має менший статус за нього? Тож знайте, що розум, релігія та знання переконують нас в елементарній істині: якщо людину запитують про те, чого вона не знає напевно, то їй слід сказати: «Я не знаю». І в цьому немає нічого негожого, навпаки, це лише наблизить її до Аллага, додасть їй Віри, знання, винагороди та довіри серед людей, вони переконаються в тому, що вона чесна людина. Але якщо комусь ставлять деяке важке запитання, дати відповідь на яке викликало б труднощі навіть у найбільших та найвидатніших вчених давнини, а вона починає займатися аналізом, пояснювати, розкладати, уточнювати та враховувати найменші подробиці, як вона сама це називає, то така людина є найбільшим неуком серед людей! Просимо у Аллага допомоги та напучення, правильного керівництва та праведності. Хвала Аллагу, Господу світів. Мир та благословення Посланцю Аллага, а також його родині та всім його сподвижникам.

Автор: шейх Мухаммад ібн Саліх аль-Усеймін

Переклад: Абу Ясін Руслан Маліков

Коректор тексту: Тамкін Р.Г.

Канонічна редакція: Карімов М.

Для сайту – www.whyislam.to

Українська версія підготовлена редакцією сайту www.lifeislam.org

[1] Коран, сура №7 «аль-А’раф» («Загорожі»), аят 54. [2] Коран, сура №28 «аль-Касас» (Розповідь), аят 88. [3] Коран, сура №42 «аш-Шура» (Рада), аят 10. [4] Коран, сура №4 «ан-Ніса» (Жінки), аят 59. [5] Заув. від автора: мабуть, вони зрозуміли, що вказівка на заборону часнику міститься в тому, що Пророк (мир йому та благословення Аллага) назвав його огидною рослиною, а Аллаг знає про це краще. [6] Хадіс навів Муслім (877), Ахмад (10662), Абу Дауд (3327). [7] Коран, сура №10 «Юнус», аят 59-60. [8] Коран, сура №16 «ан-Нахль» (Бджоли), аят 116-117. [9] Коран, сура №42 «аш-Шура» (Рада), аят 21. [10] Коран, сура №49 «аль-Худжурат» (Кімнати), аят 1. [11] Коран, сура №7 «аль-А’раф» (Загорожі), аят 33. [12] Коран, сура №69 «аль-Хакка» (Невідворотне), аят 44-47.