Роль ісламу у розвитку світової цивілізації (частина 1)

civ_islam_ukr

В повсякденному житті ми часто стикаємося з неправильним уявленням про Іслам. Релігія, яку сповідують мільйони людей в усьому світі, обвинувачується в неуцтві, ортодоксальності, нетерпимості стосовно інших релігій тощо. Чи справді це відповідає істині? Іслам не обмежується лише духовним боком життя, нарівні з поклонінням Всевишньому, мусульманин зайнятий і мирськими справами, оскільки місце у вічному життя багато в чому визначається по прожитому мирському життю. Цей шлях, в кінці якого людей очікують прекрасні Райські Сади, можна пройти лише  працюючи на Землі, не покладаючи рук, оживляючи та змінюючи її так, як того бажає Всевишній. Також сильно помиляються ті, хто стверджує, що Іслам, регулює людське життя своїми законами і не визнає науки, пов’язані з матерією, і які ведуть до прогресу та розвитку цивілізації. Іслам не виступає проти науки та цивілізації, навпаки, саме з ісламом прийшло розуміння свободи людського розуму стосовно Всесвіту, його законів та сил, його дарів та скарбів. Звернувшись до історії легко зрозуміти, що сучасна цивілізація з усіма її творчими можливостями зобов’язана своїм розвитком саме ісламу. Мусульмани зуміли побудувати чудову цивілізацію, в якій панувала рівновага та гармонія, притаманна самій природі. В ній дух змішався з матерією, а віра – з наукою. Кілька століть вона дарувала світу свої блага. В університети, засновані послідовниками ісламу, приїздили вчитися з Європи та з усіх кінців світу. Завдяки цій цивілізації з’явились експериментальне мислення та методи наукового пізнання. Тут винятковим чином змішалися релігія, наука, етикет та мистецтво. Іслам звертається до розуму та спирається на нього не лише в розуміння текстів Священного Писання, але й в заселенні, в обробленні та перетворенні землі тощо. Він закликає людину здобувати знання, застосовувати новітні методи пізнання та приймати наукові істини в усіх сферах. Сама природа людини, якою її створив Всевишній, знаходиться в гармонії з природою, Всесвітом. Адже і людині, і Всесвіту притаманний рух, творіння, ріст та розвиток. Справжня природа людини не приймає лише те, що насправді шкодить людині. Іслам вважає розмірковування – поклонінням, а здобування будь-якого знання, якого потребує мусульманська громада, обов’язковим, тоді як відставання від інших у сферах знання та науки засуджується. Іслам відкритий для наукового та ідейного спадку всього світу, і він черпає мудрість з усіх можливих джерел. В цій релігії в усі часи віталося отримання знань, отримання користі з досвіду різних народів, беручи при цьому лише найкраще, не притримуючись фанатично старих думок та поглядів, і в той же час, не впадаючи у сліпе поклоніння новим ідеям. При цьому він не відривається від минулого, не відсторонюється від теперішнього і не забуває про майбутнє. Таким чином, іслам пручається застою. Він закликає до наукового прогресу та подальшому розвитку технологій. Зіслання Одкровень почалося зі слів Всевишнього: «Читай! Ім’ям Господа твого, Який створив, створив людину зі згустку крові! Читай! І Господь твій – Найщедріший, який навчив письму пером. Навчив людину тому, чого вона не знала» (Коран 96:1-5). Слово «знання» зустрічається в Корані 80 разів, а похідні дієслова «знати» - «знають», «знає», «знаючий» тощо – сотні разів. В своїй Книзі Всевишній Аллаг пояснив нам вищість вчених та їхнє почесне місце: «О ви, які увірували! Коли вам говорять на зібраннях: «Поступіться!» - то поступіться. І наділить вас Аллаг ще кращим місцем! А коли вам говорять: «Встаньте!» - то вставайте. Аллаг дарує перевагу тим серед вас, які увірували, й тим, кому дано знання. І Аллаг знає те, що ви робите» (Коран, 58:11). «Невже той, хто смиренно проводить ніч, падаючи ниць і підводячись, хто боїться наступного життя й сподівається на милість свого Господа, рівний [тому, хто цього не робить?] Скажи: «Невже рівні ті, які знають , і ті, які не знають?» Воістину, замисляться лише обдаровані розумом!» (Коран 39:9). «Невже той, кому прикрашено його вчинки так, що він сприймає їх за добро, рівний [тому, кому Аллах вказав на прямий шлях?] Воістину,  Аллах збиває зi шляху, кого побажає, та веде прямим шляхом, кого побажає. Не журися через них! Воістину, Аллах знає те, що вони роблять!» (Коран 35:8). Пророк Мухаммад (хай благословить його Аллага та вітає) також казав про знання та вчених. Ось деякі з його висловлювань: «Кому Аллаг бажає добра, тому він дає розуміння релігії»; «Хто вирушив в дорогу, щоб отримати знання, тому полегшить Аллаг за це дорогу до Раю»; «Хто вийшов на пошуки знання, той на шляху Аллага доти, доки не повернеться»; «Воістину, Аллаг та Його ангели, та мешканці небес та землі, і навіть мураха в своїй нірці, і кит в морі кличуть благословення на тих, хто навчає людей благому!»; «Воістину, ангели неодмінно будуть покладати свої крила на шукача знань, висловлюючи своє вдоволення тим, що він робить, і воістину, прощення для знаючого неодмінно будуть просити мешканці небес і землі, і навіть кити у воді! А перевага знаючого над тим, хто вклоняється, подібна перевазі місяця над іншими небесними світилами, і, воістину, ті, хто мають знання, є спадкоємцями пророків. Пророки ж не залишають у спадок ні динарів, ні дірхемів, але залишають у спадок лише знання, а тому, хто отримав його, випав великий наділ». Між науковим прогресом та ісламською ідеологією ніколи не було протистояння – ні в теорії, ні на практиці. Мусульманський вчений в минулому був знавцем шаріату, релігійних наук, і одночасно вченим в галузі медицини, астрономії, фізики та хімії. Ісламський науковий рух міг пишатися тим, що він був відкритий для всіх наук і досяг в них досконалості. Всім відомі імена мусульманських вчених аль-Хорезмі, аль-Фарабі, Ібн аль-Хайсан, Ібн Сіна, Ібн аль-Нафіс та багатьох інших. Праці кожного з них рахуються сотнями. Іслам подарував світу вчених найрізноманітніших галузей знань: медицини, хімії, ботаніки, біології, землеробства, фармацевтики, математики, не кажучи вже про релігійні дисципліни: фікх, тафсір, хадіс, історії пророків тощо. З усіх мусульманських вчених середніх століть варто згадати передусім математика IX ст.. Мухаммеда бен-Мусу аль-Хорезмі (787 – близько 850). Саме завдяки його працям в арабському світі поширилася індійська позиційна система та цифрова символіка з нулем, яка була згодом сприйнята європейською математикою. В переробленій ним «Арифметиці» Діофанта – «Книзі про відновлення та протиставлення» («Кітаб аль-джебр аль-Мукаббала) – були наведені два основні правила розв’язання рівнянь, а також використаний термін «аль-джебр»  («алгебра») для позначення всієї науки про розв’язок рівнянь. Латинський термін algorithmi («алгоритм») – це транслітерація арабського імені аль-Хорезмі. Сьогодні алгоритм – одне з основних понять математики та кібернетики. Мусульманські вчені першими почали використовувати в математиці десятковий дріб, та десяткову метричну систему. Саме вони вигадали ірраціональний корінь і ввели використання символів в математичних рівняннях та алгебрі. В хімії арабський вчений-алхімік Джабір Ібн Хайям (помер в 867 р.) відкрив закон збереження маси речовин, яким дав назву, наприклад, яр-медянка (зелений основний карбонат МІДІ), кіновар (араб. «кров дракона»), цинк тощо. За ці та інші заслуги його прозвали «батьком хімії». Астрономія збагачувалася важливими відкриттями завдяки дослідам мусульманських вчених. Особливий розвиток астрономія отримала в епоху правління аббасидів. Халіфом та одночасно вченим Аль-Мамуном була здійснена спроба заміряти окружність Землі. В астрономії мусульманські вчені вигадали основу розрахунку трикутника, кут нахилу осі обертання Землі до площини екліптики, створили обсерваторії, склали мапи зірок, які були їм видимі, дізналися розміри Землі, дали означення місячним та сонячним затемненням. Найвідоміші вчені в цій галузі – Ібн Юнус [1] та Ібн аш-Шатир. В VIII-XV ст.. в арабських країнах з’являються так звані зіджи – довідники для астрономів та географів з описом календарів, зазначенням хронологічних та історичних дат, тригонометричними та астрономічними таблицями. Європейці ознайомилися з астрономією, плоскою та сферичною тригонометрією саме з перекладів «зіджей» мусульманських вчених, наприклад, таких як астроном аль-Хазіні та аль-Батані, які навели найточніші на той час астрономічні виміри, які дозволили їм скласти таблиці котангенсів. Найбільших успіхів в галузі астрономії досяг, мабуть, вчений, державний діяч та просвітитель Улугбек (1393-1449). В 1428-1429 рр. він побудував в Самарканді найвизначнішу обсерваторію середньовіччя, оздоблену першокласним на той час обладнанням, розміри та можливості якого вражали уяву європейців. Чого був вартий лише унікальний 40-метровий мармуровий секстант, встановлений в області меридіану. В своїй основній праці «Нові астрономічні таблиці» Улугбек подав відомості про розташування 1018 зірок, таблиці руху планет, які відрізнялися великою точністю, а також виклав теоретичні основи астрономії того часу. В XV сторіччі Європа отримує унікальні для себе відомості в галузі астрономії з праць вчених самаркандської школи, яку очолював Улугбек. В 1648 році в Оксфорді був надрукований каталог  нерухомих зірок з «зіджа» Улугбека в латинському перекладі Джорджа Гревса (1602-1652). У розвиток медицини величезний внесок зробили андалузькі лікарі. Так, Ібн Рушд науково довів, що індивід не може повторно заразитися віспою. Ібн аль-Хатаб Андалузі (помер в 1375 р) на прізвисько Лісан ад-Дін (Мова релігії) відомий серед мусульман як літератор, поет, історик та автор праць з історії Грана та життєписами правителів та вчених Андалузії, був великим знавцем медицини. В той час як на всій території Європи та Азії лютувала епідемія чуми, він в своєму трактаті «Та’ун» («Чума») довів походження цієї хвороби від інфекції та запропонував методи її профілактики. Іранський вчений-енциклопедист, лікар, алхімік та філософ Абу Бакр Мухаммед ібн Закарія Ар-Разі (латинізоване ім’я Разес, Rhazes) (865-925 рр.) зробив великий внесок в медицину, написавши цінні праці «аль-Хаві», «медична книга, присвячена Мансуру» та «лікувальна справа». Він перший створив хірургічні нитки, описав відмінності між вітряною віспою та кором та заклав основи психології. Про існування легеневого кровообігу в 1290 р. розповів світу арабський лікар з Дамаску Ібн-ан-Нафіс аль Кваразі  (Ibn an Nafis al Quarasi) (помер в 687 р.). Багато нового було внесено мусульманськими вченими у питаннях хірургії. Так, андалузький мусульманський вчений, відомий в Європі під іменем Albucacis, Абу-ль-Касім аз-Захраві (1010-1045). Аз-Захраві був найвидатнішим хірургом ісламської цивілізації. Він винайшов багато хірургічних інструментів, про які він детально пише в своїй книзі «Ат-Тасріф» («Прихиляння»), і вигадав рецепти різних ліків та способи лікування зубів. У Абу-ль-Касіма аз-Захраві був особливий ефективний метод виведення ниркового каміння. В XII сторіччі хірургічні методи мусульман багато в чому перевершували аналогічні методи, якими користувалися християни. Зі слів мусульманського вченого того часу Асамата ібн Мунказа, мусульмани вважали хірургічні методи християн «варварським втручанням м’ясника». В деяких напрямках медицини мусульмани зробили унікальні дослідження. Так, ними були проведені перші в світі досліди з виявлення симптомів прокази.  Вони вперше встановили різницю між віспою та кором. Мусульманські спеціалісти просунулися набагато далі за греків у питаннях акушерства та гінекології. Вони винайшли та застосовували в своїй лікувальній практиці багато ефективних лікарських препаратів та медичних інструментів. При лікуванні багатьох хвороб мусульманські вчені вказували на необхідність врахування індивідуальних особливостей організму та типів характеру пацієнтів. Вони демонстрували унікальні вміння при підготовці ліків, різних соків, мазей та еліксирів. Були винайдені нові методі лікування багатьох хвороб як фізичного, так і психічного характеру. В літературі збереглися описи багатьох конкретних випадків, коли Абу-ль-Баракат Багдаді та інші ісламські лікарі займалися вдалим усуненням психічних розладів. Всім відомий Ібн Сіна (Авіценна) мав блискучі знання з математики, медицини, природних наук та філософії. Його популярність як лікаря була настільки велика, що навіть правителі прагнули догодити йому. Він залишив 16 трактатів з медицини, серед них знаменитий «Канон», який вважається енциклопедією всіх хвороб, способів лікуванні та ліків, відомих в ті часи (близько 30 видань європейськими мовами). Ця праця являла собою половину програми навчання медицини в європейських університетах в 15 сторіччі, вона і нині є важливим джерелом знань для факультетів медицини. Ісламським лікарям були відомі різні засоби анестезії при хірургічних втручаннях. Багато лікарів велике значення надавали вдосконаленню та використанню власного досвіду. Відомо, наприклад, яку зацікавленість проявляв ар-Разі до спостереження за хворими в стаціонарах, попередньому зібранню анамнезу. На основі цих постійних дослідів та спостережень він неодноразово  спростовував існуючі в той час теорії. Юханна ібн Масавія та Абу’ль Баракат, виховані в традиціях ісламської медицини, неодноразово стверджували, що все, що не підтверджено безпосередньо досвідом, - ірраціональне. В галузі історії та соціології великий внесок зробив Ібн Халдун [2] (1332-1406 рр.). Його книга «Вступ» перекладена багатьма мовами. Французький вчений Август Кант свого часу запозичив з неї теорії та думки. Один з найвідоміших вчених в галузі географії – Абу Убейд аль-Бакрі, Ібн Батута та  аль-Ідрісі. Тексти з географії, складені Абу Убейдою, вважаються найдавнішими подорожніми нотатками. Він написав їх в 10 сторіччі, подорожуючи північчю Європи. Аль-Ідрісі створив срібний глобус, який досі зберігається в одному з музеїв Берліну. На жаль, в межах даної статті немає можливості перерахувати всі досягнення мусульманських вчених в різних науках, включаючи фізику, землеробство, архітектуру тощо, які допомогли ісламській цивілізації посісти таке високе місце в історії цивілізацій. Більше того, наведені приклади лише мала складова цивілізації, яку побудували мусульмани, покладаючись на свого Господа, за допомогою щирої відданості Йому, безмежного терпіння, наполегливості та старанності. І допомогло їм в цьому розуміння того, що своїм знанням та старанною працею вони вклоняються своєму Господу та наближаються до Нього. Науковому підйому мусульман сприяли наступні фактори:

  • Свобода наукової думки – жоден вчений-мусульманин за весь період існування ісламу не зазнавав переслідувань або тортур за свої наукові бачення, як це було з вченими в Європі на початку сучасного наукового підйому;
  • Турбота держави про науку та науковців, щедрі витрати на них, шанування їх та увага до їхніх праць та відкриттів;
  • Розумові здібності цих науковців та їхня старанність та наполегливість у навчанні та створенні своїх наукових праць;
  • Вчені досягали висот в своїх знаннях – вони не прагнули багатства, дарів та прикрас цього світу. Наприклад, Ібн аль-Хайсам [3] повернув одному з правителів плату за навчання, яку той дав, сказавши: «Достатньо мені харчування на один день». Він заробляв на життя, переписуючи книги. Аль-Біруні [4] повернув султану 3 верблюдів, навантажених сріблом, сказавши: «Воістину, знання слугують знанню».

Головною ж причиною наукового та культурного прогресу мусульман був сам Іслам, ця божественна програма, яка вказала людині найкращий шлях до створення ідеальної цивілізації і яка познайомила людину з самою собою, життям та оточуючим світом. Хто, окрім Всемогутнього Творця, може розповісти людині про те, хто вона, і розповісти їй про те, що собою являє світ, в якому вона живе? Аллаг каже в Корані: «Він створив кожну річ i розмірив ії мірою!» (Коран 25:2) «Невже цього не знатиме Той, Хто все створив, Проникливий, Всевідаючий?» (Коран 67:14)

Далі буде…

Ельдар Зіганшин

www.whyislam.ru

[1] Ібн Юнус (950-1009), арабський астроном. Проводив численні астрономічні спостереження в обсерваторії поблизу Каїра. Склав астрономічні таблиці руху Місяця, Сонця та планет (близько двох сторіч вони були найкращими таблицями такого типу), а також тригонометричні таблиці. Ібн Юнус уточнив значення прецесійної сталої та кута нахилу екліптики до екватору, вдосконалив засоби розв’язання плоских та сферичних трикутників (метод допоміжних кутів).

[2] Ібн Хальдун (ابن خلدون), Абдуррахман Абу Зейд иібн Мухаммад; Валі ад-дін Абд ар-Рахман ібн Мухаммад; на прізвисько Хадрамі та Ешбілі, Севільський; 27 травня 1332, Туніс — 17 березня 1406, Каїр; 732—808 рр. хіджри) – арабський мусульманський філософ, історик, соціолог.

[3] Абу Алі ал-Хасан ібн ал-Хайсам ал-Басрі (араб. أبو علي الحسن بن الحسن بن الهيثم‎‎, англ. Abu Ali Hasan Ibn Al—Haytham) – видатний арабський вчений-універсал (965, Басра — 1039, Каїр). Завдяки своїм видатним здібностям він обіймав в рідній Басрі посаду візира, однак любов до науки спонукнула його полишити цю посаду і зайнятися виключно наукою.

[4] Абу Райхан Мухаммад ібн Ахмад аль-Біруні (Кят, 4 вересень 973 —Газна, 9 грудень 1048) – видатний середньо азійський вчений з Хорезма, автор численних капітальних праць з історії, географії, філології, астрономії, математики, геодезії, мінералогії, фармакології, геології тощо. Біруні знав майже всі науки свого часу.