Життя Пророка Мухаммада. До народження

Хвала Аллагу, Господу світів. Мир та благословення Пророку Мухаммаду, а також його родині та всім його сподвижникам. Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав: «Я є здійсненям молитви Ібрагіма». Пророк Мухаммад походив від нащадків Ісмаїля, сина Ібрагіма (мир їм обом). Пророк казав: «Аллаг обрав плем’я Кінани з синів Ісмаїля, і обрав лінію Курейша з Кінани, і обрав рід Хашима з Курейша, а з роду Хашима обрав мене». Тому існує міцний зв’язок між пророком Ібрагімом та пророком Мухаммадом (мир йому та благословення Аллага). Вони були схожі між собою як зовні, так і за своїм характером. Ібрагім (мир йому) почав свій заклик в землях Іраку, але народ не увірував у нього, його оголосили брехуном та кинули у вогонь. І сказав Аллаг: «Полум’я, стань прохолодою та спокоєм для Ібрагіма». І вогонь не заподіяв йому шкоди. Після цього він залишив свою країну та переселився до Шаму разом зі своєю дружиною Сарою та сином свого брата Лютом. Потім він переселився до Єгипту. Там відбулися відомі події, коли тиран Єгипту забажав забрати Сару собі, але Аллаг вберіг її від цього, ця людина була вражена Всевишнім і не змогла завдати їй шкоди. Щоб спокутувати свою провину, він подарував їй рабиню Гаджар і відпустив з миром. Сама ж Сара була безплідною і не могла народжувати, і тому подарувала свою рабиню Гаджар Ібрагіму, щоб він одружився з нею в надії, що Аллаг дарує йому дитину від Гаджар. Ібрагім прийняв цей дарунок і одружився на Гаджар. І Гаджар завагітніла Ісмаїлєм, а потім народила. І прийшов Ібрагіму наказ від Всевишнього Аллага, що він повинен взяти Гаджар та її сина Ісмаїля, і поселити їх в пустельній долині, в якій нічого не росте. Він залишив їх там за наказом Аллага (Великий Він та Славетний). Коли він полишав їх, Гаджар питала: «На кого ти залишаєш нас, Ібрагіме?» Але він не обертався до неї, і тоді вона спитала: «Чи Аллаг наказав тобі зробити це?» Тоді він кивнув головою, даючи зрозуміти, що «Так, він зробив це за наказом Аллага». На що вона сказала: «Тоді Аллаг не полишить нас». Вона залишилася зі своєю маленькою дитиною, але незабаром у неї закінчилися запаси їжі та води, і вона почала шукати когось, хто б допоміг їм. Вона сходила на гору Сафа, потім спускалася в долину, бігла, потім сходила на гору Марва, і так вона пройшла між цими горами сім разів. Вона ходила у пошуках життя, поки з небес не явилося спасіння. З неба зійшов ангел Джібріль, своїм крилом він розрив землю, і з неї пробилося джерело Замзам, і Гаджар почала огороджувати його та обкладати камінням. Пророк (мир йому та благословення Аллага) казав: «Хай обдарує Аллаг своєю милістю мати Ісмаїля, якби вона залишила Замзам як є, то він став би повноводною водоймою». Після того, як з’явилася вода, до цього місця прибуло плем’я Джурхум і поселилося в цьому місці. Ісмаїль виріс і взяв собі дружину з цього племені. Згодом Ібрагім неодноразово навідував Ісмаїля та його мати. І якось, під час одного зі своїх приїздів, він сказав Ісмаїлю: «Аллаг наказав мені одну справу». Ісмаїль сказав: «Роби те, що наказав тобі твій Господь». Ібрагім спитав: «Чи допоможеш ти мені?» Ісмаїль відповів: «Звісно». Ібрагім сказав: «Аллаг наказав мені, щоб я побудував тут дім для поклоніння». І коли Ібрагім та його син Ісмаїль зводили стіни цього Дому, то казали: «Господи наш! Прийми від нас, воістину, Ти — Всечуючий та Всезнаючий! Господи наш! Зроби нас двома відданими тобі і зроби з нащадків наших покірний тобі народ. Вкажи нам, як виконувати приписи наші. І прийми каяття наше, воістину, Ти — Приймаючий каяття, Милосердний! Господи наш! Відішли посланця нащадкам нашим, який прочитає їм знамення Твої, навчить їх Писання та мудрості, очистить їх. Воістину, Ти — Великий, Мудрий!» (сура «Корова» 2, аят 127). Це і є та сама молитва Ібрагіма. Як сказав Пророк (мир йому та благословення Аллага): «Я є здійсненням молитви Ібрагіма…» «Господи наш! Відішли посланця нащадкам нашим, який прочитає їм знамення Твої, навчить їх Писання та мудрості, очистить їх. Воістину, Ти — Великий, Мудрий!» І явився до Ібрагіма ангел Джібріль та навчив його обрядам паломництва, обрядам хаджу. І коли була ніч перебування в долині Муздаліфа, йому наснилося, що він приносить в жертву свого сина Ісмаїля. Ібрагім звернувся до свого сина і сказав: «Сину мій, я побачив видіння уві сні, що я приношу тебе на заклання, тож скажи, як ти дивишся на це?» Ісмаїль відповів: «Батьку мій, роби все, що тобі наказано, і ти знайдеш мене одним з терплячих». І коли обидва вони підкорилися, і поклав він сина свого чолом на землю, то Аллаг звернувся до нього: «О Ібрагіме! Ти чесно виконав видіння, так ми відплачуємо тим, хто робить благодіяння, це було явним випробуванням, і ми спокутували його великим жертвоприношенням». Повідомляється, що Пророк Мухаммад (мир йому та благословення Аллага) сказав: «Я син двох жертвоприношень». Першим жертвоприношенням був Ісмаїль, а другим жертвоприношенням був його батько Абдулла, про що детальніше ми розкажемо трохи згодом, якщо забажає Аллаг. Пророк наш Мухаммад (мир йому та благословення Аллага) походив від нащадків пророка Ісмаїля. Він казав: «Аллаг обрав плем’я Кінани з синів Ісмаїля, і обрав лінію Куреша з Кінани, і обрав рід Хашима з Курейша, а з роду Хашима обрав мене». Після смерті Ісмаїля люди залишалися віддані Єдинобожжю, вони не поклонялися нікому на рівні з Аллагом і не додавали Йому співтоваришів та співвласників. Так вони жили століттями, сповідуючи Єдинобожжя. В той час справами Священного дому Кааби завідували представники племені Джурхум. Потім, з плином часу, влада в Мецці і справи, пов’язані з Каабою, перейшли до рук племені Амалік, вони дбали про Каабу, шанували святість цього місця та захищали його. Якось селевий потік пошкодив Каабу, тоді амалікітяни розібрали її та звели знову. Потім минули роки і плем’я Джурхум знову повернулося до Мекки, і вони взяли владу в свої руки. Але цього разу вони вже не дбали про справи Кааби, не шанували її належним чином та запустили її. Вони спустошили Священну Каабу та розграбували цінності, які були в ній. Саме до джурхумітів цього періоду відносилися Ісаф та Наїля. Ісаф – це чоловік, а Наїля – жінка, вони були з племені Джурхум. Вони згрішили, скоївши перелюбство всередині Кааби. Це, безумовно, каже про те, що вони абсолютно не шанували Каабу, і в серцях їхніх була цілковита байдужість до цього священного Дому. Вони згрішили, скоївши перелюбство всередині Кааби, і Аллаг перетворив їх на каміння, щоб зробити напучуванням для людей. Але, на жаль, згодом, коли багатобожжя розповсюдилося серед арабів, їм стали поклонятися, окрім Аллага. Отже, серед арабського пантеону з’явилися ідоли, які від початку були чоловіком та жінкою, які вступили у заборонений зв’язок в стінах Кааби, і Аллаг перетворив їх на каміння. Після цього відомий випадок, коли Аллаг наслав величезну змію, яка оселилася біля Кааби, вона знаходилася там тривалий час, охороняючи Дім Аллага. Потім в історії арабів відбулася подія, відома як нашестя Тубба. Він на чолі своєї армії прибув з метою зруйнувати Каабу. Під час походу його накрив дуже сильний штормовий вітер, який змушував сісти на землю всякого , хто стояв, і ніхто не міг піднятися та встати на ноги. Тубба не розумів, чим він прогнівив Господа і в чому причина цього страшного вітру. Він був християнином і спитав у своїх вчених-священників про це. Вони ж спитали: «Чи даси ти нам гарантію, що ми будемо у безпеці?» Тубба сказав: «Безперечно». І вони повідомили йому, що цей храм – це дім Аллага, і кожен, хто прийде до нього, має бути в безпеці. Вони наказали Тубба обгорнути цей дім в матерію і зробити обхід поклоніння навколо цього храму, і він зробив це. Вітер стих, і Тубба увірував. І повідомляється від Пророка (мир йому та благословення Аллага), що він сказав: «Не сваріть Тубба, тому що він увірував». В Корані мовиться: «Задовго до них народ Нуха, жителі Ар-Расса й самудити, адити й народ Фірауна, і брати Люта, і жителі Аль-Айкі, і народ Тубба — всі вони не визнали посланців, і збулося те, що Я обіцяв!» Народ Тубба – ці люди були невіруючими, щодо ж самого їхнього правителя Тубба, то він увірував та дотримувався Єдинобожжя. Після правління джурхумітів, влада у Мецці перейшла до племені Хузза, вони дбали про Каабу, шанували святість цього місця та захищали його. Поки їхнім вождем не стала людина на ім’я Амр ібн Люхай аль-Хузаї. Чи знаєте ви, що сказав Пророк (мир йому та благословення Аллага) про цю людину? «Я бачив, як одна частина пекельного полум’я руйнує іншу свою частину, і бачив, як Амр ібн Люхай тягне свої нутрощі у вогні Геєни». Чому так? Адже він був вождем племені, яке дбало про Каабу, шанувало святість цього місця та захищало його. Що за гріх він скоїв? Цей Амр був тією людиною, яка прищепила арабам багатобожжя та ідолопоклонство. Він привіз ідола з земель Шаму, це був ідол на ім’я Хубаль. Він привіз Хубаля та сказав людям свого племені протирати його рукою під час обходу навколо Кааби, і просити ним дощу під час посухи. Це було відправною точкою, коли багатобожжя почало розповсюджуватися серед арабів. Невдовзі з’явилися й інші ідоли. Також Амр ібн Люхай ввів звичай саваїб. Саваїб – це верблюди, які присвячувалися якимось конкретним ідолам та відпускалися на волю з певними відмітками, і ніхто не міг їх вбивати та завдавати їм шкоди. Потім ідолів стало багато, серед них були такі, як Вадд, Сува, Ягус, Яук, Наср та багато інших. Коли Пророк (мир йому та благословення Аллага) звільнив Мекку та почав руйнувати всіх цих ідолів своїми руками, на той момент навколо Кааби стояло триста шістдесят ідолів. Поклоніння ідолам та істуканам стало розповсюдженим. Багатобожжя було всюди. Поруч з тими, хто покланявся істуканам, з’явилися й такі,  які поклонялися зіркам та планетам, були люди, які поклонялися духам, деякі почали поклонятися ангелам. Бувало й таке, якщо у когось не було із собою ідола, люди ліпили його з фініків, але якщо наставав час голоду, то з’їдали його. Дивовижний хід думок у  цих людей! Як вони досягли такого рівня дурості?! Інколи відбувалося й таке, що у деякого племені крали їхнє спадкове божество… Зверніть увагу – божество, яке вкрали! Страшне протиріччя понять. Це божество не може захистити себе від шкоди, якої завдають люди. І як після цього люди можуть сподіватися, що воно може захистити їх самих. Так ось, після того, як їхнє божество вкрали, вони починали шукати підходящий камінь, щоб поклонятися йому. І коли знаходили потрібний камінь, робили його своїм богом. Але через деякий час хтось знаходив більш гарний камінь і казав: «Я знайшов камінь, який кращий за той», - після чого люди прибирали попередній камінь і встановлювали на його місці новий. Так вони і чинили. Якщо ж вони не могли знайти підходящий камінь, то на час пошуків робили тимчасового ідола, для цього вони згрібали купу з піску, приводили овець та доїли овець над цією купою, скріпляли її та робили навколо неї обхід поклоніння. Таким було їхнє розуміння, такими були їхні вчинки. Серед арабів також розповсюдилися не притаманні їм раніше звичаї, як вбивство власних доньок, розрив родинних зв’язків, сильні почали пригнічувати слабких, вони проливали кров з будь-якого незначного приводу, і Аллаг (Великий Він та Славетний) зненавидів їх. І гнів Всевишнього ліг на арабські племена, після того як вони відвернулися від Нього. Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав: «Воістину, Аллаг подивився на мешканців Землі…» Це було незадовго до послання Пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага). «Воістину, Аллаг подивився на мешканців Землі і зненавидів їх – як арабів, так і іноземців, окрім невеликих залишків з власників Писання». Це були залишки, невеликі групи людей, які шанували Писання, послані минулим пророкам. Це ті з небагатьох, які не зрадили свою віру та продовжували сповідувати Єдинобожжя, віру в Одного Єдиного Бога – Всевишнього Аллага (Великий Він та Славетний). Одним з них був Сальман аль-Фарісі, його історія про те, як він шукав істину та правильний дороговказ – це відома історія. Ця історія свідчить про те, що в ті часи він міг знайти лиш одиниці тих священників та монахів, які не стали чинити багатобожжя, не підмінили віру та не викривили її. Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав: «Воістину, Аллаг подивився на мешканців Землі і зненавидів їх – як арабів, так і іноземців, окрім невеликих залишків з власників Писання». Але Аллаг (Великий Він та Славетний) милостивий до своїх рабів. Він не кинув їх напризволяще. Він забажав врятувати їх від тієї омани та гріха, в якому вони перебували. І послав до них Мухаммада (мир йому та благословення Аллага): «Я є здійсненням молитви Ібрагіма», - говорив він. Молитвою цією були слова Ібрагіма: «Господи наш! Відішли посланця нащадкам нашим, який прочитає їм знамення Твої, навчить їх Писання та мудрості, очистить їх. Воістину, Ти — Великий, Мудрий!» Він казав: «Я є здійсненням молитви Ібрагіма та блага новина мого брата Іси (Ісуса)». І в Корані наводяться слова Іси, який казав синам Ісраїля: «О сини Ісраїля! Я — посланець Аллага до вас, який підтверджує те, що було до мене в Таураті, й сповіщає добру звістку про посланця, котрий з’явиться після мене. Ім’я його — Ахмад». Слово «Ахмад» за своїм змістом є синонімом слова «Мухаммад», що значить «той, кого багато хвалять» або «той, кого багато прославляють». Обидва слова «Ахмад» та «Мухаммад» походять від одного й того ж кореня «хамд», що значить «прославляння». Ми знаємо, що останнім посланцем Аллага, який був до Пророка Мухаммада (мир йому та благословення Аллага), був пророк Іса. Потім почалося довге очікування, період, коли божественне одкровення до людства перервалося на довгі сторіччя. Пророки та посланці тривалий час не приходили до людей, цей час називається «фатра», тобто, часом, коли на землі перервалося пророцтво. Тому людей, які жили в цю епоху, мусульмани називають «аглю-ль-фатра», що значить «люди, які жили в епоху відсутності божих пророків». Так було доти, доки не з’явився Посланець Аллага Мухаммад (мир йому та благословення Аллага). Як ми казали раніше, він походив з роду нащадків Ісмаїля, з племені Кінана, по лінії племені Курайш, а саме з роду Хашима. Його звали Мухаммад ібн Абдулла ібн Абдуль-мутталіб ібн Хашим. Слово «ібн»  в перекладі з арабської означає «син». Це слово завжди використовується в родоводі для позначення наступності поколінь. Коли ми кажемо Мухаммад ібн Абдулла ібн Абдуль-мутталіб ібн Хашим, це означає, що Пророк Мухаммад (мир йому та благословення Аллага) був сином Абдулли, Абдулла був сином Абдуль-мутталіба, а той в свою чергу був сином Хашима. Абдуль-мутталіб, дід Пророка, був шанованим лідером свого племені. Спочатку у Абдуль-мутталіба був всього лише один син, якого звали Харіс. Якось Абдуль-мутталіб спав в Хіджрі. Хіджр – це відкрита частина Кааби, вільний вхід до якої доступний для всіх. Можливо, хтось бачив на власні очі, під час хаджу, а хтось на світлинах, що з одного боку Кааби є щось схоже на дугу. Насправді, це також частина Кааби, яка не була оточена спільною стіною, а залишилася відкритою, і для її позначення був побудований напівкруглий бордюр. Ця частина Кааби називається Хіджр. Так ось, Абдуль-матталіб спав в Хіджрі, і уві сні він почув голос, який сказав йому: «Відкопай Тайбу (Приємну)», -  і він спитав: «Що таке Тайба?» - але голос зник. Абдуль-мутталіб скочив, занепокоєний цим сном, але потім знову ліг та заснув. Наступної ночі уві сні він почув той самий голос, який сказав йому: «Відкопай Барру (Благодійну)». Він спитав: «Що таке Барра?» - але голос знову зник. Потім те саме повторилося третьої ночі, і голос сказав йому: «Відкопай Маднуну (Бажану)». І четвертої ночі голос сказав йому: «Відкопай Замзам». Всі ці імена є назвами води Замзам. Вона є Баррой (Благодійною) через велику кількість благих справ, причиною яких вона стає. Ця вода називається Маднуна (Бажана), тому що люди прагнуть до неї та бажають її попити. Також вона називається Тайба (Приємна), тому що вона приємна для того, хто її п’є. В четвертий раз йому було сказано: «Відкопай Замзам», - він спитав: «Що таке Замзам?» - і голос сказав: «Джерело, яке не висохне повік і не буде знеславлене, воно напоїть великі сонми паломників, воно знаходиться серед покинутих нутрощів та крові, де ворон з білими лапами клює землю, неподалік від поселення мурах». Голос вказав Абдуль-мутталібу, де треба копати, тому що місцезнаходження Замзама на той час вже не було відоме людям. Раніше ми казали, що першим це джерело вирив… хто? Першим його вирив Джібріль (мир йому). Джібріль вирив Замзам, але минули роки, і з якоїсь причини джерело Замзам було закопане і сховане під товщею землі, і з часом люди забули місцезнаходження цього джерела. І так Замзам залишався забутим доти, доки Абдуль-мутталіб не побачив цей віщий сон. Він вирушив до того місця, яке було вказане йому уві сні, і взяв із собою свого сина Харіса. Це було місце, куди язичники скидали рештки жертовних тварин. Абдуль-муталліб зі своїм сином почали копати, поки, нарешті, вони не досягли криничного вологого мулу. Вони сильно зраділи, звеличили Аллага та прославили Його. Коли це сталося, до місця підійшли вожді курайшитських племен і сказали: «Це джерело нашого батька Ісмаїля, і ми будемо його співвласниками на рівні з тобою». Але Абдуль-мутталіб заперечив їм: «Я знайшов його, і я більше за інших маю на нього право». І вони почали сперечатися, і, зрештою, вирішили призначити третейським суддею між ними віщунку з племені Саад ібн Гузайм (سعد بن هذيم), яка жила біля кордонів Шаму. І вони справді вирушили в дорогу, такий у арабів був звичай, вони дуже поважали своїх шаманів та віщунів. З кожного клану племені Курейш обрали делегацію, і всі разом вони вирушили в дорогу. Вони рухалися пустелями та безлюдними землями. Дорогою у Абдуль-мутталіба та його супутників закінчилася вода, але у деяких людей з числа курайшитів залишалася вода. Ті, у кого закінчилася вода, попросили води у тих, у кого вона ще залишалася, але ті відповіли: «Ми в пустелі, в безлюдних землях, якщо ми віддамо вам свою воду, то наша вода закінчиться, і з нами буде те саме, що відбувається зараз з вами». Тоді Абдуль-мутталіб сказав своїм товаришам: «Нехай кожен з нас вириє собі могилу, поки є сили, і нехай залишається в ній, а коли помре, то товариші поховають його». На той момент головною його турботою було не залишитися лежати на землі непохованими, щоб тварини не з’їли їхні неприкриті тіла. І так він вирішив, що люди будуть помирати один за одним, закопуючи один одного, поки не залишиться одна людина. Адже біда однієї людини краще, ніж в поганому становищі опиняться тіла всіх людей. Так він думав зробити спочатку, і вони насправді зробили це, вирили собі могили. Потім Абдуль-мутталіб зрозумів, що цей варіант не узгоджується зі здоровим глуздом, і сказав своїм супутникам: «Все ж давайте підемо, можливо, ми все-таки знайдемо порятунок та уникнемо смерті». Він переконав їх, що немає ніякого сенсу в такій бездіяльності, можливо, ми знайдемо щось, якщо ж судилося померти, то все одно помремо, так хоча б зачепимося за найменшу можливість. Коли вони вирішили вирушати в дорогу, Абдуль-мутталіб підняв свого верблюда, і з-під ніг його верблюда забила вода. Вони вдосталь напилися цією водою та напоїли всіх людей, які були разом з ними та тварин. Після цього супутники Абдуль-мутталіба вирішили не їхати до віщунки. Люди сказали йому: «Той, хто дав тобі воду тут, це Той, хто дав тобі Замзам». Вони усвідомили, що все це не просто так, і що Аллаг дарував це джерело саме Абдуль-мутталібу. Вони визнали право Абдуль-мутталіба на джерело Замзам, і тому право напувати паломників було закріплене за нащадками Абдуль-мутталіба назавжди. І навіть після того, як Пророк Мухаммад був посланий зі своєю місією, цей звичай зберігся навіть в Ісламі. Пророк (мир йому та благословення Аллага) підтвердив це право, і повідомляється, що під час прощального паломництва Пророк (мир йому та благословення Аллага) казав: «Напувайте людей, о сини Абдуль-мутталіба, і якби я не побоювався, що люди почнуть заперечувати ваше право, то спустився б і напував людей разом з вами». Пророк побоювався того, що якщо він почне напувати паломників водою Замзам особисто разом з іншими представниками роду Абдуль-мутталіба, то люди зрозуміють з цього, що напування паломників це Сунна, бажана дія в Ісламі. Тоді всі мусульмани будуть прагнути робити це, і виключне право синів Абдуль-мутталіба, дане їм Аллагом, буде відняте людьми. Отже право напувати паломників залишилося за родом Абдуль-мутталіба. Але після цього випадку з поїздкою до віщунки Абдуль-мутталіб зробив такий висновок, що все це трапилося через те, що курайшити вирішили, що він слабкий, бо у нього всього лише один син. І він дав обіцянку перед Аллагом, що якщо Аллаг дасть йому десятьох синів, то десятого він принесе Йому в жертву. І йому насправді було дано десять синів. І десятим з них був Абдулла, який в майбутньому стане батьком нашого Пророка (мир йому та благословення Аллага). Перед Абдуль-мутталібом постало питання: чи виконувати йому свою обіцянку, чи що робити? Чи приносити Абдуллу в жертву, чи ні? В цей час до Мекки приїхала віщунка, і він спитав її, як це було заведено у них, тому що вони шанували таких людей. Вона сказала йому: «Гадай на стрілах». Метод гадання на стрілах був простий: в основі однієї стріли було написано «роби», а на іншій стрілі «не роби». Потім стріли засовували в колчан тими кінцями, на яких був напис, вниз, і висовували одну зі стріл, і за результатом вирішували, чи треба робити дану дію, чи ні. Але в цьому випадку було написано на одній стрілі «Абдулла», а на другій стрілі було написано «десять верблюдів». Вони засунули стріли у шкіряний мішок. Якщо Абдуль-мутталіб витягне стрілу, на якій написано «Абдулла», то повинен буде принести його в жертву, а якщо вийме ту, на якій написано «десять верблюдів», то принесе в жертву десять верблюдів, щоб спокутувати свою клятву, щоб викупити душу свого сина. Він зроби це, і вийшла стріла з іменем Абдулли, він знову повторив гадання, і знову вийшла стріла з іменем Абдулли, він повторив це десять разів, і щоразу виходила стріла Абдулли. І лише на одинадцятий раз вийшла стріла з верблюдами. І вирішили, що за кожну стрілу з іменем Абдулли треба принести в жертву десять верблюдів, і так загальна кількість верблюдів досягла сотні. Викупом за життя Абдулли було сто верблюдів, і відтоді це стало звичаєм арабів, що відкупною мірою за вбиту людину має бути викуп у кількості ста верблюдів. Згодом цей звичай був затверджений Ісламом як закон, але історичним прообразом цього закону був випадок з викупом Абдулли. Про це і казав наш Пророк (мир йому та благословення Аллага): «Я син двох жертвоприношень». Першим був Ісмаїль, а другим був Абдулла, батько нашого Пророка (мир йому та благословення Аллага). Далі ми продовжимо нашу розповідь з дозволу Аллага (Великий Він та Славетний). Мир та благословення Пророку Мухаммаду, а також його родині та всім його сподвижникам.  

Лектор: Шейх д. Мухаммад ібн Хаїль ібн Гайлян аль-Мадхаджи

Переклав та озвучив: Маліков Р.Х.

Коректор тексту: Тамкін Р.Г.

Для сайту «Чому Іслам» – www.whyislam.to

Українська версія підготовлена редакцією сайту www.lifeislam.org