Історія людини, яка залишила заповіт дітям

zaveshanie_ukr

Історія людини, яка залишила заповіт дітям: «Якщо я помру, то спаліть мене, зітріть на порох і потім розвійте морем».

Повідомляється від Абу Хурейри (хай буде задоволений ним Аллаг), що пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав: «Одна людина виявилася несправедливою самою до себе, а коли прийшла до неї смерть, вона залишила заповіт дітям, сказавши в ньому: «Якщо я помру, то спаліть мене, зітріть на порох, потім розвійте за вітром та киньте в море, адже, клянусь Аллагом, якщо мій Господь схопить мене, то неодмінно покарає так, як ще нікого не карав». Пророк (мир йому та благословення Аллага) сказав: «Вони (його діти) так і вчинили з ним». Всевишній Аллаг скаже землі: «Виведи, що взяла». І тут він постане. І тоді Господь скаже: «Що змусило тебе так вчинити?» На що той скаже: «Страх перед Тобою, о мій Господь». І йому буде прощено за це»[1]. Пояснення значень деяких виразів хадіса [2]: «Виявилася несправедливою самою до себе» означає: перетинав межу дозволеного, робив помилки. Коментар хадіса: Ібн Хаджар (хай обдарує Аллаг його Своєю милістю) сказав: «Аль-Хаттабі сказав: «Читаючи цей хадіс, може виникнути таке запитання: як їй буде прощено, якщо вона заперечувала воскресіння, здатність до оживлення мертвих?» Відповідь полягає в тому, що ця людина не заперечувала воскресіння, а була необізнана і думала, що якщо з нею вчинять згідно із її заповітом, то її  не зможуть воскресити та покарати. Однак стало відомо про її віру після того, як вона зізналася, що саме страх  перед Аллагом підштовхнув її до такого вчинку»[3]. Ан-Нававі (хай обдарує Аллаг його Своєю милістю) сказав: «Вчені не одностайні щодо значення цього хадіса. Деякі сказали: «Не правильно вважати, що ця людина мала на увазі заперечення могутності Аллага, адже той, хто сумнівається у могутності Всевишнього є невіруючим. Крім того, в кінці хадіса наводиться, що він вчинив таким чином через страх перед Всевишнім Аллагом. Невіруючий же не боїться Аллага, і йому не прощаються гріхи». Прибічники цієї думки сказали, що хадіс може мати два тлумачення. По-перше, він може означати: «Якщо Аллаг призначив мені покарання…» По-друге, може мати сенс: «Якщо Він обмежить  (здолає) мене», оскільки це дієслово в такому значенні згадується і в Священному Корані: «I коли випробовує Вiн її, обмежуючи їй блага Свої…» (сура «аот-Фаджр», 16). Таке саме значення має наступний аят: «… і думав, що Ми не здолаємо його …» (сура «аль-Анбія, 87») згідно з однією з думок. Інші сказали, що ця людина мала на увазі саме це значення: «якщо мій Господь схопить мене». Однак вона сказала їх неумисно, не вдумуючись в сенс сказаного, не будучи переконаною в цьому, а сказала у стані жаху та страху, так що не могла розібрати свої слова, і тому її стан можна прирівняти до становища неосвіченого та того, хто забув, з яких не спитають. Слова цієї людини схожі на ті, які сказав той, хто знайшов свого верблюда, який від нестримної радості переплутав слова, сказавши: «Ти – мій раб, і я – твій Господь». Адже він не став невіруючим через слова, які він сказав у стані нестримної радості. Треті сказали, що слова цієї людини несуть метафоричне забарвлення, що використовується в арабській мові. Такий метод називається «змішування сумніву з явним». В якості приклада вони наводять слова Всевишнього: «I ще: «Хтось iз нас тримається правильного шляху, а хтось блукає в явнiй оманi!» (Сура «Саба’», 24). Тобто, на перший погляд виглядає наче сумнів, хоча мається на увазі очевидне. Також деякі сказали, що ця людина дала подібний заповіт своїм дітям, зневажаючи себе, в якості покарання за гріхи, яке вона заслужила, сподіваючись не те, що Всевишній Аллаг змилується над нею»[4]. Ібн Таймійя (хай обдарує Аллаг його Своєю милістю) сказав: «Ця людина висловила сумнів у могутності Аллага і в тому, що Всевишній воскресить її після того, як буде розсіяна за вітром. Крім того, вона була переконана, що її не воскресять. І це є невір’ям згідно з одностайною думкою всіх мусульман. Однак вона була неуком і не знала того, що каже, а була віруючою, боялася Аллага і боялася його покарання, і тому їй було прощено за це»[5]. Користь, яка випливає з цього хадіса:

  1. Цей хадіс, як і інші висловлювання пророка (мир йому та благословення Аллага), вказує на велику милість Всевишнього Аллага, яку він дарує Своїм рабам, адже Він пробачає за ті вчинки, які вони роблять через незнання, забудькуватість чи примус.
  2. Хадіс застерігає від квапливих рішень щодо людей на підставі їхніх осудних вчинків, не поглянувши на їхні обставини та їхнє виправдання, до донесення до них релігійного доводу.
  3. Слова, які промовляються можуть бути невір’ям та нечестям, однак це не дає підстав виносити релігійне рішення стосовно цієї людини, яка сказала їх, доти, доки не буде доведений до неї довід.

Вахітов М.

Для сайту «Чому Іслам?»

www.whyislam.to

[1] Сахіх Аль-Бухарі, (3478), Сахіх Муслім (2756), ця версія хадіса належить Мусліму. [2] Дивись «Фатх Аль-Барій», Ібн Хаджар, 6/522, а також «Хашийятус-Сінді ‘аля Ан-Насаі», 4/112-113. [3] ] «Фатх Аль-Барій», Ібн Хаджар, 6/522. [4] «Шарх Ан-Нававі аля Сахіх Муслім» , 17/71. [5] «Маджму’аль-фатауа», (3/231).