Ми живемо в цікавий час, коли світ змінюється, коли існують різні полюси думок і поглядів на життя і його цінності. Сьогодні ми поговоримо про віросповідання, яке стало домінувати в нашому світі, про релігію, що залучає все більше й більше нових послідовників. Ця релігія називається – Свобода. У наш час повсюдно саме це поняття ставиться в провину або праведність тієї чи іншої людини, суспільства, держави. Свобода проголошується як самий великий здобуток сучасності. США як крейсер сучасного світу має головним своїм символом «Статую свободи», яка передає глобально і символічноcті переконання, в які вірять ці люди. Потрібно зізнатися, що поняття «свобода» досить складне поняття, дуже ємне, в яке різні люди вкладають різний зміст. Над розумінням якого вже багато століть ламають голови уми людства.

Почнемо з того, що для нас відкрито і зрозуміло. Кожна людина бажає для себе щастя, блага і успіху. Так, кожен бачить для себе ці поняття по-своєму. Але те, що кожна людина, що володіє розумом, бажає собі блага і щастя – це щось незаперечне і явне для всіх. Погоня людини за власним щастям впирається в такий аспект як ЗНАННЯ. Саме знання і є тим наріжним каменем, який стає мотиватором або демотиватором людини в тих чи інших діях, саме знання формує мислення людини, її сприйняття і бажання хотіти або не хотіти чогось. Таким чином знання людини – це головний двигун і ресурс людини на шляху досягнення нею щастя.

Але є один дуже важливий момент, люди не володіють абсолютним знанням, вони мають якусь частину знань, але обмежені в ньому. Тут і криється головний і найважливіший момент. Людина не може розуміти до кінця: чи є те, що вона хоче, а згодом і робить, благом для неї або злом? Людина не може прорахувати всі «за» і «проти», адже те, що здається їй благом, може бути злом для неї, а те, що здається їй злом, може обернутися благом для неї. І все це через обмежене людське знання. Саме про це сказав Всевишній Господь в Своєму останньому одкровенні всьому людству:

«Вам наказано битися, хоча це вам неприємно. Може бути так, що вам неприємно те, що є благом для вас. І можливо, ви любите те, що є злом для вас. Аллаг знає, а ви не знаєте»

(2: 216)

Дійсно, ми не знаємо, що для нас є благом, а що злом і ми повинні визнати це. На початку цього аята Бог говорить про битву, яка тяжка для тих, хто вийшов на цей шлях. Але в цьому є багато блага: перемога і ствердження істини, піднесення слова Всевишнього або смерть за істину, на шляху Аллага. В кінці цього аята Всевишній говорить, що Він знає, що є благом і злом для людини. Тут ми розуміємо один дуже важливий аспект: людина не може виступати генератором смислів і цінностей, бо не володіє повним знанням суті речей, а бачить лише частину спектру цього різноманітного і складного світу. Людина не створювала цей світ, і не створювала саму себе, відповідно вона не може володіти абсолютністю знання цього світу і самого себе. І у людини залишається лише два шляхи:

  1. шукати Творця цього світу і Його керівництво, брати «смисли» (цінності) і цілі свого буття від Нього;
  2. діяти на підставі свого обмеженого і малого знання не будучи ніколи переконаним до якого результату воно приведе.

В іншому аяті Корану йдеться:

«О ті, які увірували! Вам не дозволено успадковувати жінок проти їх волі. Не чиніть їм перешкоди, щоб взяти частину шлюбного дару, який ви їм дали, якщо тільки вони не здійснили явної гидоти. Живіть з ними гідно, і навіть якщо вони неприємні вам, то можливо неприємно вам те, в чому Аллаг заклав багато добра»

(4:19)

У цьому аяті йдеться про подружнє життя. Ми знаємо, що чоловік і жінка переживають різні етапи свого подружнього життя, і можуть бути такі ситуації, коли вони стають неприємні і ненависні один одному. Але Творець, який створив чоловіка і жінку краще знає їх самих, ніж вони знають самих себе і тому повідомив, що невеликі розбіжності не повинні стати причиною розлучення, бо шлюб несе в собі більше благ, ніж розлучення. З цього аяту ми розуміємо, що обмежити в чомусь свою свободу дій, на благо собі та іншим більш пріоритетно, ніж слідувати своїм бажанням.
Це не означає, що свободи не існує як такої; звичайно, вона є. Бо Всевишній наділив людину правом вибору. Але, об'єктивно дивлячись, людина не знає як їй розпоряджатися цією свободою і часто шкодить собі, своєму мирському і вічному життю. Свобода стає випробуванням для людини, бо спокушає постійно вчинити так як завгодно своїй душі (нафсу). Всевишній же направляє енергію людини туди, де буде благо для людини і де вона досягне успіху.

Дуже хороший приклад з дитиною, коли батько наказує що-небудь їй, володіючи більш повним знанням, ніж дитина, але та не хоче підкорятися йому, покладаючись на свій невеликий запас знань і життєвого досвіду. І врешті-решт зазнає краху. Таке ж становище невіруючої або маловірної людини, яка не хоче повірити і довіритися Творцю, така людина ніби заявляє: «Я краще знаю як мені жити» і не слухається свого Творця собі ж на погибель. Саме таке положення величезного числа людей нашого часу, коли люди не хочуть нічого чути про якісь заборони чи накази, їх просто дратує це; як хтось може щось наказувати їм? Вони зарозуміло заявляють, що знають, що є щастя. Вони зробили свободу не ключем до порятунку після смерті, підпорядкувавши волю Творцю, а навпаки, зробили свободу ідолом, якому вони поклоняються, який задовольняє їх ниці потреби і який веде їх в Пекло. Наркомани, алкоголіки, перелюбники і їм подібні, всі вони хотіли необмеженої свободи і задоволення своїх пристрастей і ці ж пристрасті погубили їх в цьому світі, зробивши їх своїми рабами.

Людина не знає завтрашнього дня, що ж говорити про життя після смерті, але вона гидливо відмахується від цього, покладаючись на те, що її свобода завжди буде з нею.

Кращий спосіб розпорядитися своєю свободою і волею, це присвятити її тому, хто тобі її дав. А Він направить її до істинного, нетлінного щастя. Він буде направляти її на всіх шляхах життя, він буде кращим Помічником і Порадником. Він турботливіший ніж сама турботлива ​​мати. Він краще знає, що є благом і що є злом для людини. Він веде по правильному, прямому шляху тих, хто довірився Йому і ввірив свою волю Йому Одному.

Автор статті: Демур Ігор