А ви знали?

Всі ми багато разів відкриваємо мусхаф Корану і бачимо знайомі нам букви арабського алфавіту, діакритичні знаки, позначки. Але не всі знають, що спочатку арабська мова не мала діакритичних точок і позначок (харакятів). Арабське письмо сягає корінням до набатейського, а те в свою чергу до фінікійського. До речі, писемність івриту теж взята з фінікійської писемності. Арабське письмо та іврит відносяться до консонантного типу писемності, в якому є тільки приголосні звуки, а голосні не вказуються. Так зберігалося досить довго, поки не почалася епоха великих ісламських завоювань і до складу ісламської держави не ввійшли багато народів зі своїми культурами і мовами. Тоді почалися різночитання в Корані, оскільки читали і переписували мусхаф Корану бербери, перси, тюрки, які не знали всіх тонкощів арабської мови. Є навіть історія яким чином це сталося, а саме: четвертий праведний халіф Алі ібн Абу Таліб одного разу отримав мусхаф Корану, в якому побачив помилки і після цього вирішив розробити систему умовних знаків для правильного прочитання і проголошення арабських букв. За переказами система діакритичних знаків була розроблена куфійцем Абу аль-Асвадом ад-Дуалі за наказом правителя правовірних. Додавання точок до основних форм літер для їх поділу за звучанням (нук̣т̣а, араб. نقط) не є, мабуть, власним винаходом ад-Дуалі, оскільки є відомий папірус, датований 643 роком, в якому такі точки вже використовуються. Окремі знаки для літер з'явилися пізніше, в другій половині VII століття, коли за вказівкою намісника Іраку Аль-Хаджжаджа ібн Юсуфа (661-714), діловодство в Іраку було перекладено з пехлеві на арабську мову, була створена система позначення коротких голосних маленькими червоними крапками. Для позначення хамзи, як і в системі ад-Дуалі, використовувалися жовті крапки. Система позначок в сучасному вигляді була створена у 786 році оманцем Халілем ібн Ахмадом аль-Фарахіфі (718-791), укладачем першого словника арабської мови. Він же придумав сучасний знак для позначення хамзи. До початку XI століття використання системи аль-Фарахіфі стало загальноприйнятим. Після всього вищезгаданого цікаво наступне: всім нам відомі літери і діакритичні значки, які використовуються, не скрізь однакові. Наприклад, є так званий магрібанскій почерк арабського письма, де буква «каф»(ق) пишеться не з двома точками, як ми звикли її бачити, а з одною, а буква «фа» (ف) пишеться взагалі без точки або з точкою внизу, точки під літерою «я» (ي) пишуться не горизонтально, а вертикально, а також деякі букви взагалі іншої форми. Раніше цим шрифтом користувалися в ісламській Іспанії - Андалусії. Тому, друга назва цього почерку, - андалуський. Зараз він активно використовується в багатьох країнах Західної Африки, особливо в Мавританії. Цікаво, чому сталися такі зміни в почерках арабського алфавіту? Справа в тому, що арабська мова прийшла до країн Африки ще в першому столітті по гіджрі, з поширенням Ісламу. До цього тут були поширеними берберська мова, грецька, латинська, плюс місцеві племінні мови. Також ми пам'ятаємо, що перші списки Корану були написані куфічним стилем без крапок. У такому вигляді він дійшов до Кайрована (Туніс), а звідтіля далі в Африку і Андалусію. Тим самим, більш пізні шрифти Машріка (Шама і Єгипту) не дійшли вже до цього регіону. Замість цього виробилися місцеві шрифти, один з яких отримав назву «магрибський». Тому по-арабськи пишуть не скрізь однаково. Автор статті: Демур Ігор